UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Дмитро Мережковський

Дмитро Мережковський

Нащадок старого козацького роду, Дмитро Мережковський, писав у автобіографії: «Мій прадід Федір Мережко був військовим старшиною в місті Глухові. Дід, Іван Федорович, в останні роки ХVІІІ ст., приїхав до Петербурга і, як шляхтич, вступив до Ізмайлівського полку. Тоді, мабуть, і змінив він своє малоросійське прізвище Мережка на російське – Мережковський. З Петербурга переведений був до Москви і брав участь у війні 1812 року.
Батько мій, Сергій Іванович, народився в 1821 р. в Москві від другої жінки Івана Федоровича Курбської. Виховувався в пансіоні. Вступив на казенну службу в 1839 р.. Служив спочатку у оренбурзького губернатора, а потім в придворній конторі. В 1853 р. одружився з дочкою правителя канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера.
Я народився 2-го (14) серпня 1865 р. в Петербурзі. Часто виїжджаючи в службові відрядження на Південний берег Криму, до Лівадії, батько іноді брав мене з собою. У нас був маєток по дорозі на водоспад Учан-Су. Пам’ятаю чудовий палац в Оріанді. У 1879 р., коли мені було 14 років, батько повіз мене до Алупки, на відзначення 70-річчя Лісавети Ксаверівни Воронцової. Я не знав, що маю щастя цілувати ту руку, яку піввіку тому цілував Пушкін».
У поемі про роки дитинства «Старовинні октави» Мережковський писав:
Я вперше восени побачив Крим.
Здавався край далекий сном чудовим…
…При місяці біліє Севастополь…
…В обителі Георгія Святого
Ченці знайшли прихисток тут собі.
Там я блукав…
У 1881 р. батько Мережковського вигнав з дому свого старшого сина за те, що той встав на захист героїв 1 березня. Перший вірш Дмитро Сергійович надрукував у 1882 році. Закінчивши гімназію в 1884 році вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету.
Перше серйозне романтичне захоплення Мережковського – А. Давидова, дочка видавниці «Северного Вестника» Л. К. Давидової, але роман був невдалим.
Після закінчення університету 11 липня 1888 р. у Боржомі Мережковський познайомився з дев’ятнадцятилітньою Зінаїдою Гіппіус. І почалися кожного ранку зустрічі в парку, довгі розмови, відчуття повного духовного й інтелектуального єднання. 8 січня 1889 р. у Тифлісі вони обвінчались практично без гостей. День весілля молоді провели за читанням. На ранок Гіппіус, за її визнанням, «забула, що напередодні вийшла заміж». Невдовзі вони переїхали в Петербург. Вони прожили разом, як писала Гіппіус у мемуарах, «52 роки, не розлучаючись ні на один день». Худ. І Рєпін.
Сучасники відзначали, що Мережковський і Гіппіус складали єдине ціле, подружжя признавалося, що часто не помічали, кому з них належить початок тієї чи іншої ідеї. «Вона не інша людина, а я в іншому тілі», — писав Мережковський. Але вони – живі люди, тому були бурхливі романтичні захоплення Зінаїди, сварилися вони й через стрибки у гречку чоловіка: його бурхливий роман з О. Образцовою, з поеткою Л. Вількіною.
Втім, це не заважало плідній роботі. У 1892 р. вийшла збірка віршів Мережковського «Символи» і майже одночасно, в 1893 р. з’явилась книжка іншого українця Володимира Соловйова «Про причини занепаду і головні течії сучасної російської літератури», яку стали вважати маніфестом символізму. У 1914 – 1915 рр. І.Д.Ситін видав твори Мережковського в 24 томах. Мережковський не раз висувався на Нобелівську премію з літератури. (1914 р. його кандидатуру висунув академік М. Котляревський), був пошукачем на здобуття Нобелевської премії у 1933 р. (тоді лауреатом став І. Бунін).
Більшовицький переворот 1917 р. вони з жінкою не прийняли і в 1920 р. залишили Росію. Дмитро Сергійович писав: «Більшовики нічого не можуть створити, але все можуть зруйнувати. Люди забули Бога – ось причина всього, але і Бог забув людей». На відміну від багатьох, подорожуючи до Парижа, вважав для себе неприйнятним проживання в готелях і придбав у столиці Франції власне житло. Тому після еміграції з Росії разом з дружиною не знав блукань і невизначеності багатьох російських емігрантів, а оселився в Парижі. Жив і працював там до смерті.
Мережковський був сильним і небезпечним у дискусіях. Він мав рідкісний ораторський дар; «говорив, ніби розмірковуючи вголос — спокійним, дуже гучним голосом, майже не жестикулюючи», умів вчасно кинути убивчі для опонента репліки.
Останні місяці життя Мережковський багато працював: прочитав публічні лекції про Леонардо да Вінчі та Паскаля, але був заборонений окупаційною владою. При німцях Мережковські бідували; були виснажені морально й фізично, тому трагічна розв’язка не забарилася.
7 грудня 1941 р. у Парижі від інсульту помер 76-річний Дмитро́ Мережко́вський, письменник, релігійний філософ; чоловік Зінаїди Гіппіус (поетеси, хрещеної матері Олени Теліги). Після його смерті Зінаїда Гіппіус констатувала: «Я померла, лишилося померти тільки тілу».

Сер 14, 2017Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Макс ВолошинХристина Алчевська
You Might Also Like
 
Павло Чубинський
 
Микола Мурашко

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image5 years ago Видатні люди1,309
Недавні записи
  • Валентина Попелюх Стус
  • Дмитро Сигаревич
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ярослав до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.