Льоля Прахова

Старша дочка Адріяна Вікторовича та Емілії Львівни Прахових Олена (Льоля) Адріянівна Прахова народилась 9 грудня 1871 року в Римі.
Про першу зустріч із Льолею писав Нестеров: «Напротив Праховой [матери] за самоваром сидела, разливая чай, девушка лет шестнадцати-семнадцати, тоже некрасивая, худенькая, на редкость привлекательная. Это была старшая дочь Праховых Леля. Она как-то просто, как давно-давно знакомая, усадила меня около себя, предложила чаю, и я сразу и навсегда в этом шалом доме стал чувствовать себя легко и приятно. Лёля, благодаря своему милому такту или особому уменью и навыку обращаться в большом обществе с людьми разными, всех покоряла своей доброй воле и была общей любимицей». І Віктор Васнецов, і Михайло Нестеров були закохані в панянку. Нестеров навіть сватався і Льоля йому дуже симпатизувала. Та тут на заваді став деспотичний характер Емілії Прахової, адже її Льоля гідна кращого нареченого.
– Якщо не за нього, то ні за кого, – вирішила дівчина. І всі свої 77 років прожила в самоті.
Вона закінчила Києво-Печерську жіночу гімназію зі званням домашньої вчительки. Навчалася акварельного малярства у Вільгельма Котарбінського.
Дівчина стала відомою вишивальницею: володіла технікою лицьового шитва, використовувала плаский шов, або «малювання голкою». Її найвідоміші роботи: «Богоматір», «Свята Ольга» (1897), «Свята Варвара» (1898) створені за ескізами М. Нестерова; «Свята велика княгиня Євдокія» (1894, Москва, будинок-музей В. М. Васнєцова), «Ангел», «Плащаниця» (1896—1897), «Архангел Михаїл» та «Архангел Гавриїл» (1899) — за картинами В. Васнецова.
Її друг Михайло Нестеров одружувався не одноразово, мав багато дітей. Худ. М. Нестеров. Дочка Ольга. 1908 р. Його старша улюблена дочка Ольга стала художником. Цікаво, що вона малювала з дитинства, але ніде не навчалася, а вишивати особливим швом золотошвачок XVI ст. Ольгу навчила колишня наречена батька Льоля Прахова. Її полотна, вишиті шовком на полотні, нагадували акварелі.
Нам же залишився її портрет Віктора Васнецова (Головне зображення), Варвара-великомучениця в правому іконостасі Володимирського собору написана закоханим М. Нестеровим з Олени Прахової. Саме цей портрет прорекламувала дружина київського генерал-губернатора, графиня Софія Ігнатієва, коли обурилася: «Що ж мені — ходити молитися на Льольку Прахову?!»
За малюнком В. Васнецова шовком і сріблом була виконана для Володимирського собору Оленою Праховою «Плащаниця» (зберігається в Києво-Печерській лаврі).
У 1926 році грабіжник пошкодив плащаницю, він вирізав два шматки червоного оксамиту з вишитим сріблом текстом. О.А.Прахова відновила первісний вид плащаниці, але мета грабунку й досі не зрозуміла.
У 1934 році майстриня створила шість альбомів українських вишивок за музейними зразками.
Померла художниця-вишивальниця 10 січня 1948 року в Києві. Похована в Києві на Лук’янівському цвинтарі.