Утя

15 березня 1910 р. на іподромі в Одесі Сергій Уточкін випросив у власника літака «Фарман-4» банкіра Ксидіаса дозвіл, вперше у житті сів у аероплан і злетів без всякої підготовки. Так Утя одним із перших в Україні піднявся в повітря.
“… якщо є в Одесі два популярних імені, то це імена бронзового Дюка, який стоїть над бульварними сходами, та Сергія Уточкіна – кумира рибалок, велосипедистів усіх звань і віків, жінок, жадібних до видовищ, і вуличних хлопчаків”, – писав Олександр Купрін «Над землею» (1909).
Сергій Ісайович Уточкін народився 12 липня (30 червня) 1876 р. у будинку батька в м. Одесі, про що у метричній книзі Успенської церкви було зроблено запис: У одеського 2-ї гільдії купця Ісая Кузьмича сина Уточкіна і його законної дружини Аустіне Стефанівни, обидва православні, народився син Сергій. Батько був успішним будівельним підрядником. Через п’ять років мати померла, народивши ще одного Уточкіна, а батько невдовзі згорів від туберкульозу. Тато залишив гроші для дітей, тому вони не голодували. Сергій із братами Миколаєм і Леонідом, виховувався різними родичами, але це не замінило хлопцям сім’ї.
Уточкін навчався у Рішельєвській гімназії, а жив і харчувався в родині викладача училища Краузе. Одного разу дружина Краузе застала чоловіка повішеним на горищі. З горя вона втратила глузд і накинулася на своїх дітей із ножем. Сергій прокинувся від жахливих криків, побачив убитих дітей, калюжі крові й дивом урятувався. Після цього шоку Сергій почав заїкатися, що стало причиною смерті.
У 15 років Сергій залишив навчання заради занять спортом і став професійним спортсменом. Рудий заїка опанував 17 видів спорту: пловець і яхтсмен, фехтувальник і боксер, ковзаняр і бігун. Займався джиу-джитсу та класичною боротьбою; роликовими ковзанами. Він всюди прагнув бути першим. На старенькому велосипеді Сергій брав участь у чемпіонаті Одеси. Уточкін став чемпіоном Росії, завоював Великий приз на змаганнях у Лісабоні. Друг Уточкіна художник Микола Кузнєцов увічнив Сергія-велосипедиста на полотні. Худ. М Кузнєцов. Уточкін З велосипеда Уточкін пересів на мотоцикл, потім – на автомобіль, з’їхав сходинками на авто від Дюка до порту; брав участь в автоперегонах, ставив рекорди швидкості. Про його шалену їзду знали всі одеські городові.
У 1894 р. став першим місцевим жителем, якого прийняли до одеської футбольної команди ОБАК, де виступали тільки англійці. Потім Сергій захопився повітроплаванням, одним із перших піднявся на повітряній кулі. Зі своїм аеростатом відправився до Єгипту й літав над пірамідами та Сахарою.
І от на іподромі в Одесі 8 березня 1910 р. на аероплані «Фарман-4» у повітря піднявся авіатор Михайло Єфимов, який півроку учився літати в Парижі. Через тиждень, 15 березня, Сергій Уточкін випросив у власника літака «Фарман-4» банкіра Ксидіаса дозвіл, вперше у житті сів у аероплан і злетів без всякої підготовки.
Так він став першим українцем, який піднявся в повітря. 31 березня 1910 р. в Одесі на іподромі відбувся екзаменаційний політ Уточкіна на звання пілота-авіатора. Рудоволосий одесит побудував власний біплан типу «Фармана», на якому зробив десятки демонстраційних польотів у багатьох містах: 21 і 24 квітня 1910 р. літав у Києві; у Запоріжжі він пролітав над Слободкою, у Дніпропетровську вітер кинув його аероплан на дерева. Польоти Уточкіна спостерігали майбутні відомі льотчики і авіаконструктори: Володимир Клімов і Сергій Іллюшин (у Москві), Микола Полікарпов (в Орлі), Олександр Мікулін та Ігор Сікорський (у Києві), Сергій Корольов (у Ніжині), Павло Сухий (у Гомелі), Петро Нестеров (у Тбілісі).
Спробував Уточкін трунку слави, відомості: здійснив 150 польотів у 70 містах світу. Із рук Жуковського отримав срібний кубок за точність приземлення на Ходинському полі; одружився з красунею. Чого ще бажати?
У липні 1911 р планувався дальній переліт Петербург-Москва. Вітер, дощ, орієнтир (залізницю) пілоти не бачили. Авіатори відмовилися летіти, але Уточкін горів бажанням чину і крикнув: «Їду чай пити в Москву. Прощайте!», – першим зірвався з місця до хмар. За ним піднялися всі апарати. Тільки Олександр Васильєв долетів до Москви, Микола Шиманський загинув, 15 покалічених авіаторів опинилися в госпіталях. Розбився літак Уточкіна, Сергій з важкими травмами потрапив до сільської лікарні. Почалася чорна смуга життя. Муки болю заставили звернутися до кокаїну. Без копійки, без даху (кохана перебралася до багатія О.Анатре). Дехто сміявся: «Утю на качку поміняла», адже російське «утка» – качка; італійське «анатре» теж качка. Сергій чув, як друзі згадували трагедію його дитинства, домовлялися помістити Уточкіна в психіатричну лікарню. І зник із міста: Уточкін поїхав до Петербурга. Вранці 26 липня 1913 р. він увірвався до Зимового палацу з вимогою доповісти царю про прихід знаменитого авіатора. Швейцар заступив шлях одеситу. Тоді Уточкін накинувся на нього з кулаками. «Я – геній! – кричав Уточкін. – Пустіть! Я чую, мене кличуть!». Його почула варта і помістила у психушку. Авіатор оголосив голодування. Консиліум світил поставив діагноз: важкий нервовий зрив на тлі вживання наркотичних засобів. Біль, голод, негідне ставлення зламали життєлюба.
На волі Уточкін заробляв на шматок хліба більярдом, бо був майстром кия. Сергій, який любив вишуканий одяг, мав вельми обшарпаний вигляд. Інколи ночував у приятелів, але частіше – просто на вулиці. Морозною, сніжною зимою в Петербурзі на сороковому році Сергій Уточкін захворів на запалення легенів і помер у Новорічну ніч 31 грудня 1915 р. (13.01.1916)
А ховати у нас уміють красиво… Єдиного в світі пілота, який просто сів у літак, і полетів, поховали з військовими почестями на Никольському цвинтарі Олександро-Невської лаври, поряд із могилами авіаторів, які загинули в авіакатастрофах.