2 січня 1821 року у м. Сміла народився Платон Симиренко, старший із братів. Розумний, тихий, спокійний хлопчина, був настільки слухняним, що найчастіше повторював фразу: «Як батько скажуть…»
Сказав татусь: «Збирайся до Одеси!» – зібрався – і закінчив там пансіон Золотова. Мріяв продовжити навчання у Московському університеті, але батько наказав допомагати на фірмі, – і допомагав. Правда, з часом тато послали його учитися в політехнічному інституті в Парижі. Там одержав кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва. Відвідав цукрові заводи у Франції та Німеччині, познайомився з роботою кращих підприємств. Перебуваючи у Франції, Платон розробив детальний план майбутнього цукрового заводу, укладав кілька договорів на поставку для свого заводу новітнього європейського обладнання з переробки буряку. Запросив із Франції 30 спеціалістів із виробництва цукру.
Уже в 1843 р. у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод. Якось на Мліївському заводі трапилася поломка, виробництво припинилося, і фірма зазнала збитків, оскільки устаткування для цукрової промисловості в Росії не випускали. Щоб заміна якоїсь деталі або ремонт не вимагали великих витрат і не втрачався дорогоцінний час, збудували під Млієвом машинобудівний завод, який випускав устаткування для цукрових заводів і деталі для інших підприємств. Завод став першим найбільшим машинобудівним підприємством в імперії, з найвищим рівнем техніки. На цьому ж заводі були побудовані й перші пароплави для Дніпра – «Українець» і «Ярослав Мудрий», що курсували між Києвом і Кременчуком.
Продовжуючи традиції родини, Платон створив щасливу сім’ю. Він одружився з Тетяною Іванівною Овчинниковою, молодшою на 8 років за нього, дочкою мільйонера (купця I-ої гільдії, голови Одеської думи); онукою кріпака-втікача. У Платона та Тетяни народилося шестеро дітей, із яких згодом всесвітньої слави зажив син Лев, найвідоміший помолог і селекціонер (помологія – наука про сорти плодових і ягідних рослин). Захоплення садівництвом у Лева не було випадковим: його батько заклав в Млієві чудові сади і облаштував оранжерею, де було представлено сотні різних плодово-ягідних рослин. Там Платон Федорович і вивів новий сорт яблук, якому син Левко дав назву на честь батька– «ранет Симиренка».
У 1860 р. в Петербурзі було видано два останні прижиттєві «Кобзарі» Тараса Шевченка, на обкладинці книг зазначалося «Коштом Платона Симиренка». Цей напис було зроблено без дозволу Платона Федоровича. Один збірник був призначений для вузького кола шанувальників поета й містив вилучені цензурою твори. Платон Федорович надав Шевченкові кредит у 1 100 карбованців, а також викупив близько тисячі книжок і роздав їх своїм робітникам, службовцям.
У 60-х рр. на фірму посипалися нещастя: у 1863 р. помер Кіндрат Яхненко; під час нальоту банди було пограбовано касира фірми (300 тисяч карб.), влада розпочала цькування П. Симиренка за необачний напис на “Кобзарі”. Це та негаразди із дружиною Тетяною довели Платона Симиренка до божевілля й передчасної – у 42 роки – смерті.
Саме на честь Платона Симиренка син назвав сорт яблук.
