UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Василь Касіян

Василь Касіян

Успішну людину нинішньої та радянської доби нагадує малюнок Василя Касіяна «Дерево» (кольорові олівці, Рим, 1964): сухий стовбур із покрученим віттям, яке росте донизу! Не тягнутися до Сонця, а рости донизу – норма існування рабів на окупованій землі (футбол і пиво); бути дебільнішим за дебіла-начальника…
1 січня 1896 р у с. Микулинці, Івано-Франківщина, народився художник Василь Касіян. Прізвище з суфіксом «ян» свідчить, що Василь – нащадок втікачів із Вірменії. «Предки, може, були вірменами, а ми – українці і гордість за свою націю виростала разом з нами змалку,» – говорив В.Касіян. У дерев’яній вірменській церкві, критій соломою, правив службу дід Василь. Батько Касіяна – Ілаш – очолював сільську «Просвіту», товариство «Січ».
Малювати Василько любив з дитинства – вугликами по стінах, по свіжо вимащеній глиною землі, по запітнілих вікнах. Василь згадував: «Хлопчиком я ходив із мамою та сестрою жати на чуже поле за сніп. Тоді багато галичан емігрувало за кордон. Виїхав до Канади мій брат Іван. Під час мого навчання в Празі допоміг мені значною сумою грошей».
Батьки віддали Василя в науку до цісарської реальної школи. У 1915 р. 19-річного юнака забрали до австрійського війська на Першу світову війну. Василь три роки воював, був поранений. У Польщі закінчив офіцерську школу, отримав звання молодшого лейтенанта. У 1918 р. потрапив до полону в Кассіно (Італія), де майже три тисячі полонених українців «гнітили голод, апатія, знесилення дизентерією». «У таборі я енергійно взявся за малювання з натури. Щоденні студії при сонячному освітленні змінювалися вечірніми при електричній лампі. Вони відкрили красу кольорових контрастів, гармонію темних і холодних тонів. Відчути диво барв допомагали досвідчені художники з полонених. Дехто з них був прихильником імпресіоністичної манери і дотримувався такого ж погляду на живопис. Теми моїх малюнків підказувало табірне життя: холод і голод у бараках, враження від виходів у місто та в монастир, гора Каїра в різні пори року, руїни Рокка-Янула». У таборі Касіян зробив свої перші ілюстрації до «Гайдамаків» Т. Шевченка.
Потім завдяки допомозі брата став студентом Празької академії мистецтв, учнем чеського художника Макса Швабінського, а також вільним (або надзвичайним) слухачем на філософському факультеті чеського Карлового університету у Празі. Виставляв свої графічні твори.

Студент академії відгукнувся на голод 1921-1922 рр. в Україні: плакат «Допоможіть голодуючим!» та малюнок «Пієта» виставив біля парку «Стромовка», щоб зібрати гроші для голодуючих.
Опрацьовував тему жебрацтва: «Бездомні безробітні» (1925 p.), «Відпочинок робітників» (1926 р.)
Талановитий українець став дійсним членом Спілки чеських образотворчих академіків. Обіймав добре оплачувану посаду викладача. Мав гарну квартиру в центрі Праги, вів світський спосіб життя, елегантно вдягався.
У Празі Василь Касіян познайомився з Миколою Морозом, який працював у радянському торгпредстві. Цей комуніст, резидент-енкаведист розповідав Касіянові про райське життя в СРСР. «Мені запропонували прийняти громадянство Радянського Союзу. У грудні 1923 року я заповнив анкету, мені згодом вручили паспорт і далі я навчався як громадянин СРСР». Щоб бути межі своїх, Василь написав листа-заяву ректорові Київського художнього інституту І. Вроні про своє працевлаштування. 1926 року одержав від нього відповідь, що конкурсна комісія затвердила Касіяна викладачем поліграфічного відділення. У 1927 р. брати зустрілися востаннє: Іван повернувся до Канади, Василь обрав Совєтську Україну. Тоді було йому 31 рік, талановитий європеєць, графік світового рівня добровільно пішов у рабство.
Спочатку Василь тішився: «Газети і журнали повідомляли про мій приїзд із Праги, друкували портрет, писали про мене і про мої твори празького періоду». Потім почав сміятися з дебілізму: «Коли на 1 травня я прийшов до інституту в світлому костюмі, білих рукавичках і лакованих черевиках, та ще й зі світлим макінтошем, перекинутим через руку, то мене як буржуя сховали в натовпі, щоб не вирізнявся й не ганьбив колективу…» А далі стало не до сміху… У художньому інституті були збори професури, на які прийшов В. Касіян: «Врона ходив по кімнаті вперед і назад, ми сиділи за партами, як учні, – згадував він. – То що ж, дорогі товариші! Ви що, бунтувати задумали? Ви проти кого йдете зі своєю заявою наркому Скрипникові – проти партії? Не вийде! Виявилося, що група професорів, а з ними й художники поза інститутом, такі, як Красицький, Селезньов, а головне – академік Всеукраїнської Академії наук Сергій Єфремов, підписавшись під скаргою «Українські громадські діячі», звернулися до наркома освіти М. Скрипника з протестом проти засилля в інституті запрошених з Москви художників-формалістів, які запровадили в інституті вивчення формально-технічних дисциплін, ігноруючи, а то й заперечуючи національні традиції і не допускаючи до викладання українських митців, таких, як Красицький – учень Рєпіна, та ін. Громадські діячі вимагали усунути ректора й докорінно перебудувати навчання». Виступ цей оцінили як вияв українського буржуазного націоналізму, а вчинок академіка С. Єфремова, колишнього члена Центральної Ради, оголосили петлюрівщиною!
Молодий професор бажав побільше дізнатися про життя українців у СРСР. Він здійснив у 1928р. творчу поїздку до Донбасу (м. Єнакієве); 1929 р. друге творче відрядження на шахти і металургійні заводи Донбасу; 1930 р. брав участь у будівництві Харківського тракторного заводу. В. Касіян створив роботи-паровози: «Герой Перекопу», «Артем», «Дніпрельстан».
З літа 1930 р. Касіян від’їхав до Харкова, де жив до 1941 року. Працював над організацією Українського поліграфічного інституту в Харкові, Василь Ількович Касіян викладав у інституті, створив потужну графічну школу. Його учні – В. Авраменко, О. Данченко, О. Івахненко, Р. Ліпатов, В. Лопата, І. Малахов, О. Мікловда, В. Чебаник. В. Чебаник згадує про свого вчителя: «Кипуча енергія, енциклопедичні інтереси, знання мов, музикальність, талант оповідача, екзотичні сторінки біографії».
«Мене цікавило все, що відбувалося в Україні, я хотів більше дізнатися про революцію і почав переглядати документи того часу. Я був глибоко вражений фотографіями страшних звірств, учинених на українській землі. Чи міг я тоді думати, що голод знову повториться в Україні й мені доведеться тяжко пережити його, бачити на власні очі лихоліття, яке впало на рідний народ. Таке не забувається, і я на виставці в 1936 році, після голодомору 1932-1933 років, насмілився експонувати свій дереворит «Голод», за що мало не поплатився життям». Василь Касіян уцілів. Але якою ціною! Художник жив у квартирі, яка виходила вікнами на Управління МВС УРСР. «У під’їзді будинку, де я жив на п’ятому поверсі, кожної ночі когось забирали». У квартирі був «чорний хід для прислуги» обабіч «парадного», а біля тих дверей у кухні містилася шафка, де завжди був вузлик з одягом, сухарями – на випадок чого… Він перебрався до майстерні, завжди мав з собою торбину. Отак здорове талановите єство дерева відчуло, що гілля має тягнутися долу. Щоб вижити, треба було всіляко демонструвати свою прихильність до влади: «Ми, художники і письменники, намагалися врятуватися серед того терору (1937 рік), проявляли час від часу лояльність до системи та її вождів». Втім, у 1937 р. його звільнили з роботи як «ворога народу». Восени 1940 р. Василь Касіян мав зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким з приводу його 75-річчя. Упродовж воєнних років Касіян прожив у Самарканді, створював у евакуйованому Поліграфічному інституті плакати воєнної та патріотичної тематики. Від 1944 р. художник знову в Києві на Володимирівській. У 1947 році став дійсним членом Академії мистецтв СРСР.
40 років життя Касіян віддав Шевченкіані, проілюстрував шість видань «Кобзаря». Василю Касіяну першому з митців присвоїли Шевченківську премію, він став головою Спілки художників України, Героєм Соціалістичної Праці, депутатом Верховної Ради, академіком.
Було ще в житті Касіяна таке диво, як розписи на бетонній огорожі Феофанівської лікарні, де він час від часу перебував.
Якось Максим Рильський написав присвяченого Василю Ільковичу вірша, де є такі рядки:
Служи народу, Касіяне,
Йому бо тільки й варт служить.
Він це розумів, але не завжди міг це робити…

Січ 2, 2017Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Сергій КорольовПлатон Симиренко
You Might Also Like
 
Незабутній Дід
 
Алла Горська
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image8 years ago Видатні люди2,520
Недавні записи
  • Микола Федюк
  • Сергій Сміян
  • Грицько Чубай
  • Віра Ворона-Нечаївська
  • Марія де Тессейр-Донець
Позначки
поетписьменникЗапоріжжяхудожниккозацтвоживописецьчервоний терорперекладачдисиденткозакиТарас ШевченкоОУНісторикгетьманкомпозиторграфікХарківакторпейзажистБогдан ХмельницькийбієналескульпторграфікажурналісткаКапністпейзажМосковіяілюстраторІван Айвазовськийлікаркороль ФранціїпортретисткраєзнавецьбойчукістСергій КорольовмитрополитЕнеїдаастрономЯрослав МудрийЛитвафілософЛенінпедагогакварелістПетлюра
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok