– Як ти думаєш, чому українські генії мусили жити під псевдонімами? – вхлудила мене Хомівна.
– Та не від солодкого життя. Наприклад, космічний геній Олександр Шаргей, щоб його не розстріляли більшовики, узяв документи загиблого Юрія Кондратюка. Геніальні одесити, раби сталінських шарашок отримали псевдо задля конспірації: світ знав професора Г.В. Петровича (ним був Валентин Глушко), а Сергєєвим величали Сергі́я Корольова. До речі, щоб не розсекречувати прізвище, Корольову двічі забороняли погоджуватися на висунення Нобелівським лауреатом.
– Сергєєв, Петрович – не дуже українські прізвища.
– Що тобі сказати? Вони обоє – кондові українці. От послухай…
30 грудня 1906 р. (12 січня 1907 р.) у Житомирі народився космічний геній (жінки говорили «космічний Дон Жуан») Сергі́й Корольо́в. 
Його дід по матері – Микола Якович Москаленко — купець другої гільдії, бабуня – Марія Матвіївна Фурса — дочка стройового козака Матвія Івановича Фурси та Євдокії Тимофіївни Петренко. Хрестили Сергія таємно на околиці міста (зараз у тому будинку школа для розумово неповноцінних).
Мати Сергія, Марія Москаленко, після закінчення гімназії була насильно видана заміж. Корольов працював викладачем словесності у гімназії № 1 Житомира. Жінка хотіла продовжувати навчання, але чоловік заперечував, на цьому ґрунті вони розлучилися. Коли батьки розлучилися, Сергієві виповнився рік. Хлопець залишився з мамою. Батько сказав, що викраде сина й утече. Татусь переїхав до Києва, одружився вдруге, звертався до суду, щоб мати зустрічі з сином.
Мама відвезла Сергія до Ніжина на Чернігівщину до своїх батьків. Там бабуня заробляла тим, що солила та продавала огірки. Протягом шести років хлопчика не пускали самого на вулицю: боялися, що батько виконає погрозу. Перші уроки були домашні від бабусі та мами. Малий грався сам. Коли став дорослим, ніколи не запрошував гостей. Небом Сергій почав марити в шість років. Тоді над Ніжином виконував фігури складного пілотажу, а потім приземлився на Базарній площі льотчик Уточкін.
У дядька в Києві жив на вул. Костельній, на Солом’янці – вул. Некрасівська, 3. У 1916 р. Корольов переїхав до Одеси, бо мама одружилася з одеситом Григорієм Баланіним, начальником портової електростанції. Саме в Одесі Сергій нажив собі конкурента-суперника на все життя. Ним був Валентин Глушко з Ольгівської вулиці, Сергій жив на Платонівському молу в порту.
У вересні 1917-го хлопчик пішов до першого класу Третьої одеської гімназії, але через вуличні бої гімназію закрили. Довелося продовжувати навчання вдома.
В Одесі Сергій уперше закохався. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Ляля. Вони були однолітками. Корольов і на руках навколо неї ходив, і під баржею пропливав, навіть виконав стійку на руках на даху міського моргу. Нарешті Ляля дозволила себе поцілувати.
Перед тим як поїхати складати іспити до Київської Політехніки, Сергій посватався. Ксенія відповіла, що не зробить цього, доки не буде самостійно заробляти. Восени 1924-го Корольов став студентом. В анкеті для абітурієнтів він записав себе українцем. 
У 1926 р. авіаційне відділення в інституті закрили, тому Сергій перевівся до Московського вищого технічного училища. Перший планер Сергій Корольов за власним проектом збудував і пілотував у Криму в 1929 році. Хобі – планеризм, літав на гідроплані.
1930-го Корольов закінчив МВТУ, залишився у столиці СРСР, а Ляля — Харківський медичний і за розподілом поїхала працювати на Донбас. Сергій удруге посватався до Ксенії, вона знов відмовила, бо три роки їм доведеться жити в різних містах. Корольов домовився з керівництвом лікарні й Лялю відпустили достроково, 1931-го Сергій і Ксенія одружилися. 11 квітня 1935 р. у Корольова народилася дочка Наталія. Однак Корольов швидко втратив інтерес до дружини; у ньому прокинувся прадавній інстинкт мисливця за черговою красунею.
Влітку 1938-го ув’язнили Валентина Глушка. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Сергій Корольов заявив, що Глушко не може бути ворогом народу. За кілька днів взяли й Корольова. На допитах 31-річному конструкторові зламали щелепи.
Проти ночі 28 червня 1938 р. відбувся 15 хвилинний суд, на якому Корольову оголосили вирок — 10 років ув’язнення. П’ять років мив золото на Колимі. Коли шарашкам Берії терміново знадобилися ракетники, у концтаборі отримали вказівку відправити на Велику землю в’язня Корольова. Сергій дістався Магадана, але пароплав уже відійшов. Згодом з’ясували, що судно затонуло і жоден пасажир не врятувався. Наступного пароплава чекав шість місяців.
У Казані 1942-го року на заводі-22 розпочався тюремний роман Корольова з кресляркою Ніною: вони перекидалися словами, записками. 27 червня 1944 р. Сергій був достроково звільнений. Того ж дня він пішов свататися. Та Ніна вийшла заміж за того, кого напитала мама. Невдало. Сергій знайшов іншу Ніну. Шлюб із 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою був щасливим. Вона залишила роботу і присвятила себе чоловікові, а він себе – ракетобудуванню. На цьому мисливський сезон закінчився. Сергій знайшов домашній затишок.
Після війни разом із Валентином Глушком був відряджений до Німеччини, де вивчав документи з розробки ракет Третього рейху. У 1946 році його призначено головним конструктором балістичних ракет, Курчатов створив ядерний проект, ракетний щит СРСР. 23 листопада 1950 р. в армію на озброєння поставлено ракети Корольова Р-1. У 1956 р. над Казахстаном вибух атомної ракети Р-5, за що Корольов одержав державну премію Героя Соц. Праці. У 1957 році Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, проте за інші місця боролися високі сановники. Тоді Микита Хрущов наказав відповісти, що конструктор супутника — радянський народ, а не Сергєєв. 
Відсвяткували день народження Корольова, в останній раз заспівав улюблену «Чому я не сокіл», через день – до Кремлівської лікарні. Оперував міністр охорони здоров’я СРСР Б. Петровський. Лікар виявив пухлину, якої раніше не помітили, під час її видалення на заваді операції стала травмована щелепа, хворому стало погано. Запросили хірурга О. Вишневського. Той подивився на ледь живого Генерального Конструктора космічної техніки СРСР і зауважив: «Вибачте, на трупах не оперую». 14 січня 1966 р. Сергій Корольов помер у реанімації в Кремлівській лікарні. Тільки у день смерті світові оголосили справжнє ім’я Корольова.
Донька Наталя стала хірургом, доктором медичних наук, 1974-го отримала Державну премію СРСР.
