Сумно, невесело моїм друзям-слюсарям. Зрештою Івась заводить:
– Ой, зобижаєш, Володимирівно, сьогодні свята справа дегустація, а ти на ФБ не подала, за кого випити. Ми ж, як собака Павлова, уже звикли: не пити, як «аліки голимі», а прочитаємо твою говорилку про славного українця – і рука сама до склянки тягнеться пом’янути. А тут нікого немає…
– Як це немає? Сьогодні день пам’яті фізика Сергія Капиці. Його телепередачі Ви ж років 40 дивилися. 
– «Очевидне – неймовірне»? Знаємо. От якби було КопИця, то ясно, що наш, а Капиця…
– Ой хлопці, давно ви в своїх руках ціп не тримали, тому про капицю, «свірку» чи «ріпицю»; ремінь, що зв’язує бияк з ціпилном, не згадали. 
По чоловічій лінії – дід Сергія, військовий інженер, генерал-майор Леонід Капиця — шляхтич із волинського роду Капиця-Мілевських, гербу Ястржембських. Мав Леонід Капиця гарного старшого друга й наставника генерала від інфантерії Ієроніма Стебницького. 
Відомий топограф, член-кореспондент Петербурзької академії наук, нагороджений золотою Костянтинівською медаллю, віце-президент Російського географічного товариства був із українських волинських дворян Стебницьких.
До речі, саме у географічному товаристві познайомилися Ольга Ієронімівна Стебницька та Леонід Капиця й незабаром одружилися. Їхні сини теж були захоплені географією: Леонід Леонідович заклав основи радянського науково-популярного кінематографу, а Петро Леонідович, хоч і написав першу розвідку з географії, став відомим фізиком, лауреатом Нобелевської премії.
– Отже, Сергій Капиця не москаль?
– Скоріше, англієць, ніж москаль.
– А це ж чому?
– А тому, що 14 лютого 1928 р. Сергій народився в Кембриджі (Великобританія), де працювали його батьки. Хрестили Сергія наступної середи, хрещеним батьком був 79-річний професор Павлов, який тоді разом із сином перебував у Англії. Перші 13 років життя юного Капиці проходили в Англії на Хантингтон-Роуд, у будинку, який збудував батько (будинок існує і нині, родина зупиняється там, коли приїздить у Кембридж). Тобто за всіма законами Сергій Капиця – громадянин Великобританії. Там же народився і молодший брат Сергія Капиці – Андрій, який став географом, викладачем МДУ, завідувачем кафедри раціонального природокористування.
У 1934 році батька Сергія не випустили з СРСР, хоч сім’я перебувала в Англії. П.Л. Капиця став директором новоствореного Інституту фізичних проблем Академії наук СРСР. Одразу ж вийшла урядова постанова, що передбачала сприятливі матеріальні умови для родини Капиці: квартира в центрі Москви з 5-7 кімнат, дача в Криму та персональний автомобіль. Сім’я Капиці оселилася на території інституту, в оселі з кількох кімнат; з холу якого сходи вели до кімнати нагорі. Капицю терміново перевезли з готелю «Новомосковського» до люксу у «Метрополі».
Сергій Капиця учився в Москві в одному класі з дітьми Микояна, племінником Кагановича. У п’ятому класі з криком «бий наркомчиків!» Сергій кинувся в бій. Після цього його перевели в іншу школу.
Коли почалася війна, Інститут Капиці перевели до Казані, де хлопці продовжили навчання. Там Сергій закохався в однокласницю Тетяну Дамир, яка стала йому вірною супутницею.
У 14 років Сергій зібрав телескоп, у 30 – акваланг. У 15 років Сергій став студентом Московського авіаційного інституту.
Сергій Петрович Капиця – доктор наук, автор робіт із надзвукової аеродинаміки, ядерної фізики, земному магнетизму. Один із предметів досліджень ученого — демографія, глобальний ріст народонаселення світу. Сергій Капиця запропонував одне з найпереконливіших математичних пояснень закону гіперболічного зростання чисельності населення Землі. Він увійшов до списку інтелектуальної еліти планети, на засіданні Генеральної Асамблеї ООН Сергій Капиця представляв наукову еліту Росії.
Занесений до «Книги рекордів Гіннесса» як телеведучий із найбільшим стажем ведення програми «Очевидне — неймовірне» – майже 40 років.
Сергій Петрович Капиця мав (за совковими мірками) все – громадянин Великобританії, садиба в Англії, солідний капітал у шведському банку. У 1978 році, коли було модно відмовлятися від премії Нобеля, або перераховувати премію у фонд держави, його тато Петро Капиця отримав Нобелевську премію й нічого не віддав державі (поклав на своє ім’я в один із шведських банків).
Сергій Петрович Капиця пишався своєю родиною: дружиною, сином, дочкою, білою персидською кішкою.
Помер 84-річний Сергій Петрович Капиця у Москві 14 серпня 2012 року.
– Ти ба: 14-го народився, 14-го спочив… Слухай, а він вартий того, щоб його пом’янути!
Залишити відповідь