Весною 1903 р Микола Вороний прибув до Києва на з’їзд “громадівців” як делегат одеської “Старої громади”.
Тут він познайомився з Вірою Вербицькою, дочкою поета, співробітника журналу “Основа”, учителя Марії Адасовської (Заньковецької). Згодом Микола та Віра одружилися, оселилися в Чернігові. 18 березня 1904 р народився у них син Марко. Його хрещеним батьком став Михайло Коцюбинський. Коли син робив перші кроки, батьки розлучилися. Микола важко переживав розрив, зробив спробу позбавити себе життя, про що писав у листі до О. Білецького. “Тоді ж, доведений до розпачу, – читаємо в листі до О.І.Білецького, – я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на сніг, де пролежав довго, доки не отямився, після чого освіжив хату. Це коштувало мені гарячки і перестуди”.
Марко навчався в Чернігівській гімназії, охоче вивчав мови: німецьку, французьку, італійську, єврейську. Чотирнадцятирічним почав віршувати виключно українською. 1918 р, 14-річним намагався вступити до армії Денікіна, але через юний вік його не взяли. Жив Марко жив у Катеринодарі, після повернення в Україну працював вантажником. Батько в цей час перебував у Польщі, викладав в українській драматичній школі Львова при Музичному інституті імені Миколи Лисенка, став директором школи.
Марко навчався на режисерському факультеті Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка. Та весь час юнак віддавав літературі, писав, почав здавати поезії, статті в друк: з 1925 р друкувався у львівських журналах під псевдонімом Антіох; з 1926 – під своїм ім’ям у часописах «Червоний шлях», «Глобус», «Життя й революція». У 1926 р. Микола Вороний повернувся до Харкова, працював завідувачем літературною частиною Харківського оперного театру. Згодом переїхав до Києва.
Марко з 1928 року працював на кіностудії, перекладав титри фільмів з російської мови на українську. Маючи шість робочих мов перекладав твори Райнера Марії Рільке, Шарля Бодлера, Рене Сюллі-Прюдома, Джованні Бокаччо, інших європейських авторів.
За один рік (1930) Марко Вороний видав п’ять книжок для дітей: «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Ставок». У 1932 р. видав запальну динамічну збірочку поезій «Форвард».
Восени 1933 року перебрався до Москви, працював у журналі «Наши достижения», мандрував по всьому Союзу. 1934 року радянська влада заарештувала Миколу Вороного, і Марко повернувся в Україну, щоб допомогти батькові. Він звертався до різних інстанцій із проханням переглянути справу, але тільки викликав вогонь на себе.
19 березня 1935 року, в день свого 31-річчя, Марка Вороного було заарештовано. Його засудили до восьми років таборів, відбував покарання на Соловках. Через два роки, 9 жовтня 1937 року 33-річного поета, поліглота засудили до розстрілу. Вирок виконали 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).
Лише у 1958 році Марка Вороного реабілітували, всі звинувачення з нього були зняті.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
