14 березня 1821 р. у с. Малютинці (Відрада) Пирятинського повіту на Полтавщині народився Петро Селецький, український композитор, піаніст, мемуарист.
Нащадок козацько-старшинського роду Селецьких отримав гарну музичну освіту. Його батько, учасник війни 1812 р., поміщик створив власний оркестр і хор.
Музичну освіту отримав у приватному пансіоні в Харкові та Петербурзі. Навчався в Київському, пізніше — в Берлінському університетах. У 1842 р., завершуючи навчання в Берлінському університеті, консультувався з гри на фортепіано у Ф. Ліста, в Лейпцігу спілкувався з Ф. Мендельсоном, інструментування і контрапункт вивчав у Дрездені.
Деякий час був ад’юнкт-професором кафедри законознавства в Рішельєвському ліцеї (м. Одеса).
З 1844 р. жив у Києві, працював перекладачем у генерал-губернаторстві, потім був призначений віце-губернатором (1858—1866 рр.). У 1866—1880 рр. генерал-майор Петро Селецький був предводителем дворянства Київської губернії київським губернатором.
На Різдвяні свята 1843 р. Селецький гостював у Яготині у маєтку князя Рєпніна, якого знав ще дитиною, бо родини-сусіди дружили. У спогадах Петра Селецького знаходимо цікаві подробиці: «Великий дерев’яний яготинський будинок, оточений парком у півтораста десятин, із звивистою рікою, був зручним і цілком панським приміщенням. Історія цього будинку досить цікава. Він був збудований у Києві гетьманом Кирилом Григоровичем Розумовським, на Печерську, в одному з кращих місць над Дніпром. Приїжджає якось до колишнього гетьмана київський комендант і доповідає йому, що влітку треба чекати напливу військ, які направляються через Крим у Турцію, і просить дозволу призначити в будинку Розумовського тимчасовий постій, нарівні з іншими мешканцями. Кирило Григорович погодився, але потім роздумав; пише наказ у Яготин, щоб негайно вислали до Києва три тисячі підвід і стільки ж селян із сокирами. За кілька днів будинок було розібрано й перевезено до Яготина. Чи не правда, оригінальний спосіб позбутися постою? Будинок, як був, так і поставлений в Яготині, а місце в Києві й флігелі Розумовський подарував Трощинському, Садиба ця належить тепер інженерному відомству.»
«Проживав тимчасово в Яготині в одному з численних флігелів Шевченко, живописець за професією і поет за покликанням… Як живописець він мало відомий: малював досить посередньо; як поет привертав увагу чистотою малоросійської мови, плавним, розміреним віршем, звучними строфами, задушевністю, м’якою щирістю; його «Кобзар», особливо «Катерина», може вважатися одним з найкращих творів такого плану».
Старі князь і княгиня одразу після вечірнього чаю ішли до своїх кімнат; ми, залишившись з молодими Рєпніними, з княжною, примушували Шевченка читати «Катерину» й недруковані ним вірші; розходилися на світанні. До мене звичайно приходили Фішер і Шевченко, балакали допізна.
Петро Селецький познайомився з Тарасом Шевченком, немало почув про Тараса від рідної сестри Марії Селецької, яка захоплювалась Шевченком. Він відвідав Селецьких у їхньому маєтку «Відрада» в с. Малютинці. Зустрічався поет з Марією і в Яготині в маєтку Рєпніних. У 1844 р. він записав у альбом М. Селецької вступ до поеми «Мар’яна-черниця». Марія Селецька займалася поширенням альбому Шевченка «Живописна Україна» і Варвара Репніна зазначала певну хімію у відносинах поета з Марією. «Между ним и Марией Селецкой положительно что-то происходит; третьего дня вечером мне представился естественный повод для того, чтобы заговорить с ним об этом, и, не сказав определенно «да», он все же молчаливо признал, что было три побудительные причины для того, чтобы написать ей в альбом: 1) потому, что хорошенькая барышня; 2) что подарила шарф и 3) … и он не захотел продолжать далее».
Петро Селецький разом із Тарасом мали працювати над оперою «Мазепа», але розійшлися в поглядах на історичні події, на мову лібрето, що охолодило їхні подальші взаємини.
У 1859 р. керував таємним наглядом за Кобзарем під час перебування поета в Києві.
Петро Селецький у 1861 році замовив Беретті-молодшому та Шілле спланувати двоповерхову будівлю по вул. Володимирській, 48, що праворуч від Національної опери України. У будинку жили не тільки відомі музиканти і співаки, але й знамениті архітектори, серед яких Кобелєв, автор будинку Держбанку, Брадтман, який розробив концепцію цирку Гіппо Палас, і багато інших.
Петро Селецький – автор увертюр, двох симфоній, одна з яких у 40-х рр. XIX ст. виконувалася в Дрездені.
У 1863 р. один із організаторів Київського відділення Російського музичного товариства, його перший голова (впродовж 10 років).
Залишив «Записки» – спогади про музичне та театральне життя у Харкові, Одесі, Петербурзі, про хори й оркестри кріпаків в Україні (опубліковані у «Киевской старине» 1884, охоплюють період 1821—1846).
Помер 58-річний Петро Селецький 17 березня 1879 р. у Києві.
.
