Козацький рід Стороженків пов’язаний із родом гетьмана України Богдана Хмельницького через його молодшу доньку Марію (? – бл. 1716), котра одружилася з Іваном Стороженком (бл. 1615–1693), сином полковника війська запорозького Андрія Стороженка. Мав полковник Іван Андрійович Стороженко родове гніздо – садибу у с. Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії. Саме з «іржавецьких», окрім Хмельницьких та Стороженків, походили українські роди Лизогубів, Лисенків (предки композитора Миколи Лисенка), Раковичів та Канівських (Канєвських).
22 травня 1836 р. у с. Іржавець на Прилуччині народився Микола Ілліч Стороженко. Родовий маєток на 38 кімнат, рідкісна бібліотека, старовинний дубовий гай оточували малого. Немало цікавих гостей приїздило до маєтку. Рідний дядько Андрій – поет писав російською та українською; був приятелем Євгена Гребінки, Панька Куліша, Тараса Шевченка. Найбільше Миколка очікував приїзду Осипа Бодянського, тамував подих, слухаючи його розповіді.
Отримав Миколка ґрунтовну домашню освіту. Десятирічним вступив до Першої київської гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю, і у 1855 р. був зарахований до історико-філологічного факультету Московського університету. Микола Стороженко охоче вчився, особливо виокремлював лекції знайомого з дитинства філолога-славіста Осипа Бодянський та професора Федора Буслаєва. Ще студентом Микола Стороженко почав займатися дослідженнями літератури; надрукував статтю «Розбір «Малоросійського літературного збірника» (1859), присвячену українському слову та народним переказам.
На дозвіллі Микола Ілліч відвідував театр: захоплювався майстерністю Михайла Щепкіна, був зачарований шекспірівськими образами, створеними Іваном Самаріним. З того часу й почав досліджувати творчість Вільяма Шекспіра.
26-річним Микола Ілліч розпочав кар’єру викладача, читав російську словесність у Першому московському училищі. Він підготував і успішно провів цикл публічних лекцій про Шекспіра, після чого вирішив присвятити життя вивченню творчості великого драматурга. Стороженко досліджував життя та творчість Шекспіра ґрунтовно: здійснив кілька поїздок до Англії та Франції, досліджував творчість Шекспіра за оригінальними документами, зібрав матеріал про попередників великого англійця.
У 1869 р. опублікував працю «Шекспірівська критика у Німеччині». У 1872 р. Стороженко захистив магістерську дисертацію «Попередники Шекспіра. Епізод з історії англійської драми в епоху Єлизавети».
За внесок у шекспірознавство М. І. Стороженка обрали віце-президентом Нового Лондонського Шекспірівського товариства та головою російського Шекспірівського товариства.
Микола Ілліч Стороженко був не тільки глибоким вченим із енциклопедичними знаннями, він мав талант мудрого лектора, який доступно доносив багатий фактаж, щедро пересипаючи розповіді вишуканим гумором. Крім того, кожного студента радо вітала гостинна квартира Миколи та Ольги Стороженків.
Готуючи докторську дисертацію, доцент кафедри історії загальної літератури при Московському університеті здійснив кілька поїздок за кордон. Зрештою він написав монографію «Роберт Грін, його життя та твори», присвячену своєму вчителю Осипу Бодянському. У 1878 р. він захистив докторську дисертацію у Санкт-Петербурзькому університеті та отримав ступінь доктора історії загальної літератури.
Крім Сервантеса, Ґете, Шекспіра Микола Ілліч став одним з перших біографів і дослідників творчість Тараса Шевченка. Він виявив у Санкт-Петербурзі документи та невідомі раніше твори Кобзаря, вперше їх надрукував. Стороженко розпитував свого дядька, Осипа Бодянського. Микола Ілліч писав про Тараса Григоровича: «в его песнях отразилась коллективная душа украинского народа, который, по меткому выражению Костомарова, как бы избрал его своим уполномоченным, чтобы он поведал миру его судьбу и страдания и озарил бы светом поэзии все, что таилось в народной душе». Автор праць про Т. Шевченка та з історії України багато допомагав родичам Шевченка.
Європа, Москва – добре, але магнітом була Україна. Стороженко щоліта приїздив спочатку до батьків у Іржавець, пізніше разом із коханою дружиною Ольгою у свій маєток у с. Мармизівка Лохвицького повіту Полтавської губернії, про що писав братові: «Приехавши сюда я подобно Антею получил силу от родной земли и менее чем в неделю окончил одну работу, которую никак не мог окончить в Москве». Поміщик збудував у Мармизівці школу з квартирою для вчителя та виділив десятину землі.
У лютому 1896 року померла Ольга Іванівна. Сильний, енергійний Микола Ілліч втратив життєві орієнтири, сили покидали вченого. Останні роки життя Стороженко був прикутий до інвалідного візка.
Помер Микола Ілліч у Москві 23 січня 1906 року. Свою бібліотеку, яка складалася більш ніж з 2000 томів, він заповів передати до університету, в якому пропрацював все своє життя.
Залишити відповідь