19 березня 1895 року лелека приніс Максима Рильського, тоді батькові було 54 роки, мамі – наполовину менше. Сталося це у Києві, в зимовій квартирі Рильських на вулиці Тарасівській, 12. Бабуся Максима – княгиня Трубецька, дід – багатий поляк, повітовий маршалок. Батько-вдівець ще 37-річним закохався у неписьменну селянську дівчину Меланію Чуприну і одружився з нею. Тадей Рильський свого найменшого сина назвав на честь… Максима Залізняка.
Через кілька місяців після народження Макса родина переїхала до Романівки, де пройшло дитинство майбутнього поета. Про найменшенького з трьох синів пан Тадей якось сказав своєму другу Остапові Лисенку (синові композитора): «Мале, як то кажуть, бідове. Занадто розумне на свої малі роки, та й шибеник, яких мало». «То проектує збудувати машину для літання, то – захопившись теслярством і столярством – ходить до старого майстра Хведька по науку й носить вічно порубані та порізані пальці, то – і в значно пізнішому часі – носиться з садівницькими ножицями та книжками про садівництво тощо. Два особливо яскравих нахили, з любов’ю до природи сполучені, – рибальство й полювання…» – писав М. Рильський у автобіографії. Письма й читання першим учив Макса батько, і — дивина… українською мовою… Про перші поетичні кроки Максим Рильський згадував: «Я, семилітній хлопчик, уперше написав віршик, що починається словами «Іванушка-дурачок скочив коню на бочок…»…А там уже пішло і пішло — і «поеми», і «драми», і «трактати»… Так і залишився я людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір…
Згодом батьки найняли домашніх вчителів, які готували сина до гімназії. Дитя кохання навчалося в Києві у приватній гімназії Науменка, вона була найдорожчою, мала найкращих викладачів. «Десь у класі четвертому почав я друкувати свої вірші».
Після смерті тата Максим жив у побратимів батька: історика В. Антоновича, композитора М. Лисенка, етнографа О. Русова. Разом вони ходили до Купецького зібрання (нині Національна філармонія) на концерти Скрябіна, Рахманінова. У домі Лисенків 12-річний Максим закохався (така, видно, його доля – закохуватися у старших і чужих жінок). Галя Лисенко була старшою на шість років і заручена з Костянтином Шилом.
«1910 року вийшла в світ перша моя книжечка «На білих островах». Відтоді я почав вважати себе справжнім літератором». 15-річний юнак видав першу поетичну збірку на 64 сторінки, яку привітала Леся Українка. Пригадуєте?
Глибшає далеч. Річка синіє
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти зелені надії?
Вас так багато – серце порветься!
Його талант європейського масштабу розправив крила, щоб злетіти до сонця. Він виспівав шедевр інтимної лірики «Яблука доспіли»… Основний мотив збірки «Вміє розставатись той, хто вмів любить». Запитаєте, коли він встиг помудріти?
1915-го 20-річний Макс закінчив гімназію, вправно грав на фортепіано, імпровізував. Захоплювався Пушкіним, Міцкевичем, французькими поетами — Бодлером, де Лілем, Маларме, де Ередіа, Верленом, Рембо… Читав в оригіналі, адже французьку в гімназії викладав француз Моріс Маяр. Згодом Рильський багато перекладав з французької, а 1957-го потрапив до Парижа, без проблем дав інтерв’ю в студії місцевого телебачення. Як бачимо, рівень викладання гуманітарних дисциплін у гімназії Науменка таким високим, що навряд чи якийсь радянський виш дав би кращі знання. Директор гімназії за часів УНР був міністром освіти, а 1919 р. його розстріляли більшовики.
Як уся золота молодь спробував модні розваги: кокаїн, повії, спіритичні сеанси.
Хоч вищої освіти Рильський не здобув, мав рік навчання на медичному факультеті в Університеті Св. Володимира й семестр на історико-філологічному факультеті Українського національного університету, він займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. Став енциклопедистом, справжнім доктором наук і академіком. 1919–1929 рр. учителював у Романівці.
1923-го року Рильський перебрався до Києва, викладав у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. Став одним із п’яти у ґроні неокласиків; працював у редакції журналу «Книгар», пізніше – у видавництві «Слово».
Жив у свого земляка Івана Очкуренка і до безтями закохався в його дружину Катерина (в дівоцтві Паткевич). Вона була старша від Максима на дев’ять років. Коли Максим попросив Катерину вийти за нього заміж, то жінка поставила умову: якщо він всиновить її шестирічного сина Жоржа. Поет погодився. 12 липня 1926-го вони побралися. 12 листопада 1930 р. у подружжя народився син Богдан. 
Катерина Миколаївна завжди ретельно стежила за собою, мала елегантний вигляд. Вона ніколи не виходила зі спальні в халаті й капцях — тільки в сукні, у черевиках на підборах. Смачно готувала. Коронною стравою вважався шпигований салом заєць, упольований чоловіком. Остапу Вишні подобався її суп із дикої качки…
19 березня 1931 р. (у 36-ий день народження!) Максима Рильського арештували за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації. Пізнього вечора до помешкання Рильських на Бульйонській прийшли співробітники ДПУ, влаштували обшук, після чого поета під конвоєм повели до Лук’янівської тюрми, де він пробув до серпня. Поета світового рівня, перекладача з 13 мов возили на допити в ДПУ, яке за іронією долі розмістилося в тому будинку на вул. Інститутській, де колись викладав Микола Лисенко. Душу рвало, що хвора на серце Катерина сама з немовлям і з сином-школярем без засобів до існування.
Виручила горезвісна «Пісня про Сокола». Сокіл-батько серед ночі зателефонував в Україну і поцікавився, як там молодий талант. Миттєво Рильського розбудили, повели в душ, переодягли, повезли за місто. На розстріл? Навіщо купали, голили? – билася думка. Підгодували трохи й випустили. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків у гості. Неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. Рильський нікого не зрадив, кому міг – допоміг. Він єдиний, хто не боявся носити передачі Євгену Плужнику.
У грудні 1934-го Рильський отримав розкішну п’ятикімнатну квартиру №6 у «Роліті» по вулиці Леніна, 68. Втім сусіди добре запам’ятали, що Максим Рильський – несамовитий соліст аматорського джаз-бенду! Максим Тадейович любив життя в близькості від природи, тому купив невеликий будиночок в Ірпені. На природі легше було переживати довгі роки духовної еміграції. Як писав Маланюк: «Рильський лишився сам, але відстрілювався».
Під час війни будиночок в Ірпені став притулком для гітлерівців, поет переживав, що там господарюють непрохані гості.
1943-го в Кремлі, під час вручення Сталінської премії, Рильський познайомився з хіміком Валерією Познанською. Спалахнула взаємна пристрасть. На той час Рильський мешкав у Москві сам, сім’я перебувала в Уфі… Син Богдан, дізнавшись про батькову зраду, реагував надто емоційно, вимагав, аби Максим Тадейович пішов від них. Та невдовзі все владналося. Катерина Миколаївна повелася шляхетно й мудро. Ніколи й нічим не дорікнула чоловікові. 
Коли 1958 року вона померла, на її могилі, обійнявшись, плакали колишні суперники: Максим Рильський та Іван Очкуренко.
А вже після війни до Максима Тадейовича прийшов після таборів Остап Вишня, жив у друга. Згодом Рильський пустив у свою розкішну пятикімнатну квартиру зубного лікаря Літфонду Абрама Патлаха, який, з очевидним почуттям гумору, повісив на дверях табличку – «Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М.Рильський – дзвонити 2 рази». Ще довго відвідувачі поета лякалися криків із сусідньої кімнати, де доктор рвав зуби…
І знову дзьобання грифів-некрофагів за націоналістичні помилки. 15-20 вересня 1947 року пленумі правління Спілки письменників України проти Максима Рильського висунули безпідставні звинувачення:
1. Він петлюрівець, бо проголосив: «Я – син Країни Рад». Яких рад ви син?
2. Націоналіст, бо оспівав кольори націоналістичного прапора у вірші «Яблука доспіли…»: «вже й поля жовтіють і синіє небо…»
3. Анархіст написав: «Ластівки літають, бо літається…». Як у час планового радянського господарювання може хтось літати, коли заманеться?
Хоч колеги добре «розпинали» Рильського, поет вийшов і поклявся, що в Україні споконвіку небо синє, а пшениця золота. Нарешті 11 грудня 1947 року «Літературна газета» надрукувала «зізнання» Максима Рильського «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі».
Трохи попустило після отримання Сталінської премії 1950 р. Рильський займався фольклором, перекладами; упродовж 20 років був директором Інституту мистецтва.
У 1951 році будинок у Голосіївському лісі радо зустрічав гострого на розум і язик хазяїна. Нове житло поет називав своїм «замком-резиденцією», «мануаром» (заміською резиденцією). У цьому будинку пройшли останні 13 років життя. Зі спогадів онука: «Я вам скажу, що нас досить відсторонювали від того, де жив і працював дід. Не було такого, що він бере нас на ручки. Ми ставились до нього досить обережно, і нам завжди казали: дід працює. Він прокидався о шостій ранку і йшов до саду підрізати дерева, а потім зі своїми ірландськими сетарами гуляв Голосіївським узліссям. Опісля дід повертався працювати в кабінет – значить, ніякого галасу. А його кабінет і три наші спальні, де ми жили, були на другому поверсі. Вітальня – на першому. У мене таке враження, що в сім’ї було досить шанобливе ставлення до нього. Хоча є фото, де я на руках у діда однорічний, і два чи три вірші присвячені мені. Але коли ви хочете від мене, аби я розповів, що от дідусь мене бавить, пестить, – то ні. Ну, я не можу цього згадати, хоч, можливо, це й було. Та я не звик брехати.»
Камін, шахи, добре вино та шашлики; полювання з друзями та улюбленим шотландським сетером. Тільки останні роки були часом самотнього «останнього цвітіння», бо померла дружина. Рильський пережив свою кохану Катерину на вісім років, важко хворів, помирав довго: рак підшлункової залози. Їздив до кремлівської лікарні, отримав найсучасніші японські ліки, але лікарі сказали: «медицина безсила». Максим Тадейович прилетів літаком у Бориспіль, біля трапу його очікував ЗІМ.
24 липня 1964 року рідня Рильських була в тривозі. Медсестра зробила укол і пішла. Ночували всі навколо: дві невістки Олена та Галина, сини, онуки. Максим Тадейович лежав у голосіївському «мануарі» на першому поверсі, там, де померла Катерина Миколаївна.
Залишити відповідь