УВО

30 липня 1920 р. у Празі на останньому засіданні стрілецької ради (УСС) пролунав заклик до всіх січових стрільців повернутися додому в Галичину. Так Стрілецька Рада припинила своє існування.
Того ж дня, 30 липня 1920 р., у Празі сто старшин із інтернованих частин Армії Української Народної Республіки (Січові Стрільці) та Української Галицької Армії провели установчий з`їзд українців-військовиків. Вони створили нелегальну Українську Військову Організацію (УВО). Основне завдання таємної організації УВО: підготовка бійців до повстання, проведення операцій, спрямованих на дестабілізацію польського окупаційного режиму.
Головою УВО обрали полковника Євгена Коновальця.
На з`їзді УВО було ухвалено низку постанов і завдань, спрямованих на усунення різниці між придніпрянцями та галичанами й затвердження ідеї соборності всіх земель України. В УВО були утворені організаційно-кадрова, розвідна, бойова та пропагандивно-політична референтури. УВО поставила завдання: здійснити реєстрацію військовиків, оформити їх в організовані формації (ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії); збір і комплектування зброї, купівля її за кордоном.
Поза українськими землями УВО утримувала експозитури у Бразилії, Канаді, Литві, США, Чехо-Словаччині. Експозитури ставили завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв’язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати курси вишколу. Гуртки УВО за океаном політично та фінансово підтримували УВО.
Відповідальним за фінансування УВО був тесть Євгена Коновальця Степан Федак. До скарбниці УВО надійшли:
частина фондів, вивезених Січовими Стрільцями з України;
дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині (відповідальний Степан Федак-молодший, ад’ютант Симона Петлюри;
пожертви Канадського Червоного Хреста та інші пожертви заокеанської еміграції (допомагала Олена Федак – Шепарович, журналістка, представник уряду ЗУНР у справах Червоного Хреста, заступник голови Союзу українок у Львові);
допомога від українських фінансових установ за посередництвом С. Федака-старшого;
гроші, здобуті в експропріаціях: державних грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина).
Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями. Німецькі військові кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів, але з умовою, щоб бойова та пропагандивна діяльність була спрямована тільки проти Польщі, а не проти СРСР; Центр УВО уникав таких зобов’язань.
Діяльність УВО в УРСР розробляв Ю. Отмарштайн, практичну роботу вів Ю. Тютюнник.
Для зв’язку з повстанцями в Радянській Україні ще раніше було вислано старшин І. Андруха, М. Опоку, В. Романика, Нерослика й Решетуху (перших двох убито при викритті повстанського штабу в Києві, інші пропали без вісти).