Наталя Меньшова (Василенко – Полонська) прийшла у світ 12 лютого 1884 р. у Харкові. Її батько – генерал, дослідник історії Києва, нащадок Григорія Данилевського. Мати, Марія Мухортова прищепила дочці любов до літератури та мистецтва. Коли Наталі було п’ять рочків, родина переїхала до Києва і 50 наступних років вона прожила тут. Закінчила Фундуклеївську гімназію зі срібною медаллю. В обвінчалася з прапорщиком Сергієм Полонським. У цій же церкві через вісім років вона отримала свідоцтво про розлучення.
Наталя закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів. Упродовж семи років викладала історію у жіночій прогімназії Байкових. Брала пані Наталя участь у розкопках Вікентія Хвойки у Білгородці. Та вона зважилася на поїздку до Петербурга, звернення до міністерства освіти з проханням дозволити їй скласти екзамени за історико-філологічний факультет Київського університету. І добилася, що в університет Києва вперше ступила нога жінки.
У 29 років Наталя Полонська здобула диплом першого ступеня і почала готуватися до магістерського іспиту. У 30 – вона магістр, звернулася до міністра освіти за спеціальним дозволом викладати у виші. Майже три роки вона атакувала міністра освіти і зрештою отримала дозвіл на викладання в університеті. 23 травня 1916 р. перша жінка стала приват-доцентом. Її лекції без жодних конспектів, читані мудро, приємним голосом супроводжувалися громом оплесків.
Та боротьба за свої права забрала немало сил: туберкульоз прогресував так, що жінка й кімнатою пересуватися не могла. Довелося лікуватися у Алупці, Римі, Равенні, Одесі, Севастополі, Феодосії.
1917-ий рік приніс новини: її 62-річний батько прийняв ранг «гарматного генерала» і вивчав українську мову. Сама Наталя Полонська мала читати спецкурс «Історія географічних відкриттів». У 1920 році університет, як «відрижка капіталізму», припинив своє існування. За короткий термін учена мала здобути такі документи:
– охоронний лист на приміщення та меблі;
– довідку, що всі продукти в квартирі надбані власною працею і не підлягають реквізиції (ні продукти, ні речі цей папірець не врятував);
мандат-дозвіл тримати колекцію картин і книг;
дозвіл тримати друкарську машинку.
Наталю Полонську тиф прикував до ліжка. Самотня, безробітна, у нетопленій хаті, де в склянці замерзала вода, жінка очікувала фіналу… 
І він прийшов: 57-річний академік Микола Василенко почав відвідувати й доглядати 39-річну Наталю. Київ стежив за закоханими, їхнє вінчання було сенсацією. А через 4 місяці Миколу Василенка арештували як керівника контрреволюційної організації та засудили на 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Наталя Василенко-Полонська стала ворогом народу, Без роботи, без грошей, вона вела боротьбу за себе й за чоловіка. М. Грушевський, інші колеги відсахнулися; тільки Агатангел Кримський та Дмитро Багалій не боялися їй допомагати. Більше року академік Василенко перебував у Лук’янівській в’язниці, поки дружина добилася амністії.
Нарешті пані Наталя поринула в роботу з головою: працювала в Одесі у зібранні Воронцова, у Катеринославі. Із 1927 р. вона професор археології, 1930 – дійсний член ВУАН, працювала над темою колонізації Південної України. 
Микола Прокопович плідно працював, багато публікувався, але нервовий параліч, потім хвороба Паркінсона… П’ять років дружина доглядала прикутого до ліжка. А як це зробити, живучи в комуналці без ванни та водогону. У 51 рік Василенко-Полонська зосталася вдовою, пізніше вона написала: «Цей шлюб дав багато щастя обом!»
Безробітна, інвалід ІІІ групи, хвора на ендокардит Василенко-Полонська упорядковувала свою та чоловіка наукову спадщину (2 тисячі наукових творів і листування). Академік на шматок хліба заробляла друкуванням. У 55 років трохи попустило: її запрошували на лекції, час від часу друкували статті.
Вона знову вийшла заміж за відомого економіста Олександра Моргуна, 64 років. Цікаво, що зійшлися лідери: вона – «залізна леді» і він – ведучий. Мудрі люди розв’язали проблему «хто в домі ґазда» і вже не могли жити одне без одного. У жовтні 1940 р. у Москві вона захистила докторську дисертацію (з історії України російською мовою), стала професором Київського університету. Але війна…
Вони не покинули Київ. Пані Наталя була призначена директором Інституту археології. Потім були переїзди: Львів, Прага, Мюнхен. Довгий час вона була деканом філософського факультету Вільного Українського університету. На схилі літ учена виявила, що любить танцювати, їздити верхи, поезію, живопис, театр, музику…
Багатьом із нас добре відомий двотомник історії України Н. Василенко-Полонської, 
цю прекрасну книгу автор написала у 1960 р. Написала, бо потребувала кошти на лікування чоловіка Олександра Моргуна. Смерть розлучила їх, коли йому було 87, їй – 79.
Вона жила на 50 марок, які виплачував вільний університет (пенсії не мала, бо радянські документи були втрачені). До 90 років невтомно вивчала давні документи історії рідного краю, її 200 наукових праць – золотий фонд історії Запоріжжя та Південної України XVIII ст.
8 червня 1973 р. у Дармштадті (ФРН). Наталії Василенко-Полонської не стало. Поховали її поряд із чоловіком на цвинтарі містечка Новий Ульм.
Залишити відповідь