23 грудня 1953 р. у Москві на спеціальному засіданні Верховного суду СРСР винесено смертний вирок 54-річному Лаврентію Павловичу Берії, міністру внутрішніх справ СРСР (1938-53 рр.), керівнику атомної програми, маршалові. Він був звинувачений у багатьох злочинах: шпигунство на користь Великобританії, прагненні до «ліквідації Радянського робітничо-селянського ладу, реставрації капіталізму і відновленню панування буржуазії», фальсифікації тисяч кримінальних справ, незаконних репресіях і моральному занепаді.
Того ж дня о 19:50 у бункері штабу протиповітряної оборони Московського воєнного округу у присутності генерального прокурора СРСР Романа Руденка та командуючого Московським воєнним округом генералом армії Кирилом Москаленком пострілом в чоло з трофейного «парабелума» вирок виконав генерал-полковник Павло Батицький (1910, Харків — 1984, Москва). Під актом про розстріл від 23 грудня 1953 року стоїть підпис Павла Батицького. Тіло Берії було спалене в крематорії, рештки поховані на Донському кладовищі у Москві.
Разом із Берія були розстріляні його соратники:
Павло Мешик, міністр внутрішніх справ України
Володимир Деканозов, міністр внутрішніх справ Грузії
міністр держконтролю Всеволод Меркулов
Лев Влодзімірський (Владзимерський), начальник слідчої частини МВС.
Це останній у СРСР офіційний смертний вирок представникам вищих органів влади.
29 травня 2002 р ухвалою Військової колегії Верховного суду РФ всі члени «банди Берії» були визнані такими, що не підлягають реабілітації.
До подумання:
Незабаром усі навчальні заклади, бібліотеки отримали розпорядження сторінки з портретом Берії видалити з друкованих видань. Влітку 1953 всі, хто мав підписку на Велику радянську енциклопедію, отримали свіжовіддруковані сторінки («Берингов пролив»), які вони мали самі вклеїти у 5-ий том замість сторінок 21–24, що містили статтю про Берію.
29 березня 1899 р. у с. Мерхеулі, Сухумська округа, Кутаїська губернія народився Лаврентій; син селянина мегрела Павла Хухайовича Берії (1872—1922).
