23 травня (5 червня) 1910 року в садибі Київського політехнічного інституту поблизу хімічного корпусу біля тимчасового дощатого сараю було велелюдно. Зібралися репортери міських газет і члени Київського товариства повітроплавання (це товариство існувало з 1906 р., нараховувало близько 200 студентів і викладачів КПІ; його засновниками були професори Микола Делоне та Микола Артем’єв, очолював гурток «батько опору матеріалів» Степан Тимошенко).
От із ангару вивезли аероплан «Кудашев-1» і повезли на Сирецький іподром. 
Його конструктор – інженер – професор політехнічного інституту князь Олександр Кудашев, онук Сергія Даниловича Кудашева – київського губернатора, похованого у Києво-Печерський лаврі.
«Це був формений біплан із тягнучим гвинтом, вагою 320 кілограмів, оснащений двигуном «Анзані» потужністю 35 кінських сил. Він мав переднє кермо висоти, кермо керування і хвостове оперення-стабілізатор. Каркас літака, із площею несучих поверхонь 32 кв. м, був зроблений із дерев’яних рейок і обтягнутий прогумованим полотном».
Олександр Кудашев здійснив на кілька десятків метрів політ. Це був перший у Російській імперії політ літака вітчизняного виробництва (за винятком двигуна). Офіційно він не був зареєстрований.
«Кудашев-4» став останнім літаком автора. 38-річний конструктор не витримав змагань із новим поколінням авіаторів, і передусім із молодим і талановитим Ігорем Сікорським. Князь Кудашев прийняв запрошення М. Шидловського перейти в конструкторське бюро Сікорського (свого колишнього студента) при авіаційному відділі Російсько-Балтійського вагонного заводу в Санкт-Петербурзі. Разом із О. Кудашевим Сікорський запросив чимало конструкторів із Києва, зокрема Анатолія Серебреннікова, Георгія Адлера та інших. Подальша доля Олександра Сергійовича залишається невідомою. За однією версією, після виникнення конфлікту з керівництвом Русо-Балтського вагонного заводу, він переїхав до Франції, де з 1914 року викладав у Вищій Політехнічній школі в Парижі.
