У 1874 р. на півночі території Монтана, в горах Блек-Хіллс було знайдено поклади золота, і туди хлинули білі переселенці. Золото індіанцям було без потреби, але прибульці знищували бізонів, тому місцеві індіанці розпочали відстріл «панаєхавших». Для залагодження конфлікту уряд США спрямував у прерії війська, а також найняв тисячу скаутів-індіанців, які отримували платню, як і кавалеристи. При цьому кожний розвідник-зрадник отримував нікельований револьвер. Так американська армія отримала кровожерливих воїнів із гарними вухами та чудовим зором! Командував військом із 925 осіб ( п’ять рот 7-го кавалерійського полку) американський кавалерійський генерал-майор Джордж Армстронг Кастер, який отримав звання генерала в 23 роки! 
Червоношкірим різних племен (шаєн, санті, лакота, чорноногих та арапахо) Великих рівнин довелося об’єднатися. Керівництво цими силами взяли на себе відомі вожді Татанка-Йотанка — Сіттінг Бул (Сидячий Бик) і Тачунко Вітко — Крезі Хорс (Скажений Кінь).
Вранці 25 червня 1876 р. індіанці-скаути помітили великий табір і повідомили про це Кастеру. Той з обох боків атакував індіанців. Майор Ріно напав на поселення індіанців; загинуло шість жінок і четверо дітей.
Упродовж дня тривав бій.
Свій останній бій з індіанцями племен сіу і шаєнів Кастер програв. У битві біля річки Літл Біг Горн загинув не тільки сам генерал, а й весь його загін. Єдиним, хто врятувався, був кінь генерала Кастера на ім’я Команч, якого індіанцям не удалося впіймати, і він повернувся в свою частину! Потім багато років кінь з’являвся під час військових парадів сьомої кавалерійської бригади осідланим, але без вершника. Після того, як він помер у віці 28 років, із нього зробили опудало і виставили в Музеї історії в Канзасі.
У бою загинуло 258 американських солдат і 16 офіцеров. Втрати індійців – 31 убитий та 160 поранених воїнів, а також загинуло шість жінок і четверо дітей. 
Чому ж Кастер зазнав поразки? Спочатку з’явився міф, що індіанців було у 20 разів більше, але це не факт: проти полку кавалерії виступило близько двох тисяч індіанців, із яких не всі брали участь у битві, у багатьох із них були тільки списи, луки й томагавки.
На озброєнні у американської армії були однозарядні карабіни «Спрінгфілд» та «Шарпс». Археологи ж виявили велику кількість стріляних гільз від карабінів «Генрі» та «Вінчестер», якими солдати Кастера не володіли. 
Отже, індіанці подавили солдат Кастера шквальним вогнем, а ті виявилися фактично беззахисними. Індіанці готувалися до війни заздалегідь; у битві біля Литтл-Біг Хорна вогнепальною зброєю користувалися не тільки білі, але й індіанці. При цьому червоношкірі мали 200-300 карабінів, що робили 25 пострілів за хвилину. Правда, існував закон, за яким продавати індіанцям зброю, подобну до вінчестера, заборонялося категорично, але… бізнес є бізнес! Перемогло золото, багато золота Блек-Хілс.
