Михайло Булгаков

10 березня 1940-го р. на 50-му році смерть обірвала життя письменника Михайла Булгакова.
Навіки закоханий у Київ Михайло Булгаков народився 15 травня 1891 р. у Києві на вулиці Воздвиженській, у домі №10.
18 травня 1891 р. хлопчика охрестили в Києво-Подільській Хрестовоздвиженій церкві.
Ім’я Михайло дали на честь діда по материнській лінії, а також на честь покровителя Києва, архангела Михайла. Коли вслід за Михайлом народились його сестри Віра і Надія, в будинку на Воздвиженській, 10, стало тісно, і Булгакові перебралися на гору, в район урочища Кудрявець (територія Львівської площі). Батьки та семеро дітей упродовж 11 років жили у цьому будинку. Костянтин Паустовський згадував: «За вікнами їх квартири постійно чулись звуки роялю і навіть пронизливої валторни, голоси молоді, біг і сміх, суперечки та співи. Такі сім’ї з великими культурними і трудовими традиціями були прикрасою провінційного життя».
З цього будинку Михайло ходив до гімназії, де його дядько – Сергій Булгаков, регент Київської духовної академії та музично-драматичної школи – викладав співи. Його вітчим Воскресенський був лікарем. Вищу освіту Михайло Булгаков здобув у Київському університеті на медичному факультеті у Образцова та Стражеска, одночасно він навчався на театральних курсах Медведєва. Мав диплом з відзнакою, спеціалізація – венеролог.
16 квітня 1913 р. проти волі батьків Булгаков вінчався з Тетяною Лаппою. З 1914 працював у шпиталі на Печерську, потім у Саратові, де батьки дружини на власні кошти утримували шпиталь. Далі був Кам’янець-Подільський, брусилівський прорив, Чернівці. Рятував дівчинку від дифтерії, її кров бризнула лікарю в обличчя, настала сверблячка, яку він тамував морфієм. У лютому 1919 р. військовий лікар М. Булгаков був мобілізований до армії УНР. Коли повернувся, дізнався, що мати померла в Києві. Дружина Тетяна виходила Булгакова від тифу, врятувала від морфінізму, але 1924 р. шлюб розпався. Вона переїхала на Смоленщину, при змозі Михайло допомагав матеріально.
Булгаков зайнявся літературною діяльністю у 30 років. Керувався принципами: «Нічого ні у кого не проси, особливо у сильних світу цього, – самі дадуть». Жив письменник на Андріївському узвозі у будинку № 13, писав у кабінеті, заставленому фіалками, які розводила дружина Олена, за першим чоловіком – Неєлова, за другим Шиловська, за третім – Булгакова, з якої писав Маргариту.
Найкращий твір про Київ «Білу гвардію» написав у Москві. Сталін любив «Білу гвардію», тому заборонив Булгакову емігрувати. Один за одним зявилися твори: пєса «Зойчина квартира», повість «Собаче серце», яку буде опубліковано через 62 роки. До речі, професора Преображенського Михайло Панасович писав із дядька Сергія; кабінет професора змалював із квартири Амвросія Бучми.
У 1926 році Булгаков за сприяння Бухаріна написав «Короткий курс історії партії».
1928 р. в Одесі пропонував драматичному театру пєсу «Втеча». У 1934 р. для «Українфільму» написав сценарій за комедією Миколи Гоголя «Ревізор».
13 разів дивився «Фауст», вивчив іспанську, щоб прочитати «Дон Кіхота». Він пропонував свої твори «Дні Турбіних», «Життя пана де Мольєра», «Театральний роман» журналам, видавництвам, театрам, але ніхто не відгукнувся.
Якось у запасниках Третьяковки Булгаков відшукав полотно Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі», розкопав легендарну історію картини, аби використати опис у книзі «Майстер і Маргарита». Роман писав по 12-14 годин, робив перерву, їхав до Срібного бору, купався і знову писав.
13 лютого 1940 р. Михайло Булгаков закінчив роман «Майстер і Маргарита». Кажуть, після виходу книги картина перестала тьмяніти. В образі Воланда – переодягненого янгола – вождь бачив себе, тому творам киянина не давали ходу. Булгаков називав Сталіна Чингізханом, який начитався Маркса. Доведений до відчаю, майстер звернувся з листом до уряду із словами: «Я прошу уряд СРСР наказати мені негайно залишити СРСР».
Михайло відчував себе зацькованим, тому написав Сталіну: «…я хворію на важку форму неврастенії з нападами страху і передсердечної нудьги і в даний час я прикінчений. У мене є задуми, та фізичних сил нема, умов потрібних для виконання роботи нема ніяких.
На широкому полі російської словесності в СРСР я був одним-єдиним літературним вовком. Мені радили перефарбувати шкіру. Безглузда порада. Чи фарбований вовк, чи стрижений, він все одно не схожий на пуделя». Після цих листів відбулася телефонна розмова із Сталіним. Генсек запитав: «А, може, правда – вас відпустити за кордон?»
У Москві на Новодівочому під каменем із могили Гоголя упокоївся Михайло Булгаков.