У ніч з 20 на 21 липня 1921 р. помер 72-річний маляр і скульптор Іва́н Григо́рович Раше́вський. Родовід Рашевських розпочався від далекого пращура, за прізвиськом «Малік», що у перекладі з тюркської мови означає «слід від маж».
Народився Іван Рашевський 27 січня 1849 р. у Чугуєві нинішньої Харківської області. Там його батько, колишній кірасир, служив начальником військового поселення. Мати художника, Юліана Іванівна Трипільська, небога Чернігівського губернського предводителя дворянства М.І. Бороздіна, була освіченою жінкою: шанувала літературу, володіла французькою мовою. У Івана були три сестри: Ганна, Олександра та Катерина. Дітей оточували твори Жорж Санд, Олександра Дюма та Вальтера Скотта.
У хлопчика рано виявилася любов до малювання, тому батьки віддали його до художника Бунаковського. Там Іван познайомився й потоваришував із старшим за нього на п’ять років Іллею Рєпіним. Пізніше Рєпін приїздив до маєтку Осняки, де написав акварель «Староста села Осняки». Етюд висів у цій садибі, як пам’ять про перебування художника. Там же Рєпін робив нариси з Василя Варзара, шурина художника, шукаючи типаж для картини «Лист запорожців турецькому султану».
Згодом Рашевські переїхали до Сімферополя, де батько очолив «Таврійський конний заклад», далі була Одеса. Новий переїзд був до родового маєтку Рашевських, село Великі Осняки на річці Стрижень.
Коли Іванові було 12 років, мати померла, батько віддався вихованню чотирьох нащадків. Після освіти, здобутої вдома, Іван продовжив навчання в Чернігівській гімназії. Іван був дуже ґречним, охайним, любив модно одягатися. Він добре співав, грав на піаніно, малював. Мав Іван слабкість – красиві дорогі дрібнички, наприклад: срібний несесер із чорнильницею, до якої тягнулися пера з усього класу. Тоді Рашевський купив усім учням чорнильниці, за що хлопці його побили. Зрештою добрий хлопчина подружився з колегами та вчителями.
Учитель словесності Микола Вербицький-Антіох (його учнями були актриса Марія Заньковецька, письменник Леонід Андреєв) став добрим другом Рашевського. Пізніше вони разом ходили на полювання, Ван Грі (так друзі називали Івана Григоровича) зробив портрет свого вчителя. У дружніх стосунках був Іван із Леонідом Глібовим, беріг його збірку байок із дарчим написом автора.
У 1869 р. Рашевський склав іспити на атестат зрілості в Чернігівській гімназії, після чого поступив у Київський університет імені Св. Володимира на юридичний факультет. Ван Грі одразу не сприйнявся студентами: корчив із себе дворянина, «аристократик», відвідував губернаторський салон, але скоро його доброта, щирість подолала упередженість. У 1873 р. Рашевський закінчив юридичний факультет.
Іван Рашевський здобував освіту вільним слухачем в академії мистецтв у Петербурзі в українського митця італійського походження академіка Лева Лагоріо (першого учня І. Айвазовського), але жити в Петербурзі було дорожче, ніж у Парижі, тому з Академією розпрощався… Поїхав у Париж, в 1875 р. Іван Рашевський повернувся до Чернігова: працював членом земської управи, дільничним мировим суддею.
28-річним Рашевський одружився з дочкою багатого власника Ольгою Подольською, вони мали прегарно влаштоване помешкання, де затишно і приємно було слухати гру на фортепіано. У них збиралися місцеві і приїжджі музиканти, навіть М. Лисенко. На жаль, шлюб був невдалим. Іван Григорович старався поменше бути вдома, частенько приходив у гості до родини Русових. Софія Русова згадувала: «Він умів виривати у губернатора дозволи на концерти, українські вистави, на громадські вистави і ще він заступався завше за всіх переслідуваних адміністрацією.»
Не пощастило митцю і з другим шлюбом із двоюрідною племінницею, піаністкою Тетяною Миколаївною Рашевською.
Улюблена донечка татка яскрава красуня Ганна Рашевська викладала в гімназії російську мову, математику та музику. Юна бунтарка була народоволкою, «бомбісткою». У 1875 р. Ганна написала музику до поезії військового Олександра Навроцького «Утёс Стеньки Разина», яку почали називати народною піснею. Коли ж стався крах гуртка народовольців, Ганна емігрувала. Вона померла навесні 1887 року від чахотки на вигнанні. Батько тяжко переживав цю втрату і невдовзі помер у своїй садибі.
Олександра Рашевська в майбутньому стала дружиною відомого статистика та економіста Василя Георгійовича Варзара, котрий багато років працював в Чернігові. Ніна, онука сестри Олександри, була дружиною видатного композитора Дмитра Шостаковича.
Майстернею Рашевського в 1870-80 рр. була садиба в Осняках.
Тут Іван Григорович Рашевський створив цілу портретну галерею, писав пейзажі рідного краю, зробив графічні малюнки, займався скульптурою.
Тут гостювали і працювали Ілля Рєпін, Василь Суриков, Микола Ге, Михайло Жук, Андріан Прахов, Михайло Коцюбинський. Міцний, красень середнього зросту, дотепний, веселий, з усіма на «ти», дуже товариський Ван Грі любив частувати гостей унікальним борщем: сам насипав собі дві тарілки, додавав цукор. У кутку його майстерні знаходився великий більярд, багата бібліотека, колекція картин. Маєток оточував чудовий фруктовий сад, де серед заростей бузку блукали павичі та породисті сетери-лавераки з іменами шекспірівських героїв: Макбет, Кент, Яго – улюбленці запеклого мисливця.
У 1880-1890 рр. Рашевський сприяв Віктору Васнецову, який працював над розписами Володимирського собору. У своїх спогадах Андріан Прахов згадує: «Общую радость вызывал приезд из Чернигова Ивана Григорьевича Рашевского. Старый друг В. М. Васнецова, такой же деятельный и к другим людям доброжелательный, он принимал живое участие во всех хлопотах по устройству выставки». У 1887 р. Рашевський узяв участь у розписуванні Володимирського собору в Києві, працював разом з А. Праховим і В. Васнєцовим, потоваришував із художником Миколою Ґе.
У 1895 році Іван Григорович ілюстрував книгу «Байки Глібова», оповідання Бориса Грінченка «Думи кобзарські».
У 1908 році Рашевський вирушив на відпочинок за кордон.
У 1912 році Рашевський став директором музею Василя Тарновського і мешкав у будинку при музеї (нині бібліотека для юнацтва біля стадіону, по вулиці Шевченка).
У 1914 р. Рашевський взяв участь у конкурсі на проект пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві і став дипломатом другої премії.
У 1919 р. Рашевський писав про крадіжку з музею експонатів:
«пернач із гербом князів Вишневецьких (1670 р.), прикрашений 28 великими смарагдами, 17 меншими і 61 рубіном;
пернач, полковника Іваненка;
личман золотий, подарований І.Мазепою Мировичевій;
срібна ложка І.Мазепи, прикрашена 31 рубіном;
срібна ложка І.Скоропадського».
Помер Іван Григорович Рашевський в ніч з 20 на 21 липня 1921 року. Поховали його на Вознесенському кладовищі в Чернігові.
Багато творів Рашевського загинули під час війни 1941—45, деякі зберігаються у Київському Державному Музеї Українського Мистецтва, у чернігівських музеях.
Залишити відповідь