Невеличкий дерев’яний ківш для оковитої (чарку) козаки називали михайликом, а чоловік, який любив випити та умів це робити зі знанням справи, отримував прізвище – Михайлик. Як Ви розумієте, немало Михайликів розвелося в Україні. А словом *dъldъ, *dъlda (дилда) слов’яни припечатували людину, яка полохала інших своїм ростом. Отак і з’явилося літературне ім’я височенького Михайлика.
Юрій Дольд-Михайлик народився 17 березня 1903 р. в с. Бутенки на Полтавщині в родині залізничного сторожа. У рідному селі закінчив початкову школу, а пізніше – Кобеляцьке комерційне училище.
З 16 років пішов на свій хліб: працював сільським лектором-бібліотекарем, начальником повітового відділу політосвіти. Одночасно вчився в Дніпропетровському інституті народної освіти (1925-1928 рр.). З 1929 року – співробітник газети «Комуніст». Був головним редактором Української студії кінохроніки (1934—1935), керівником «Кінолітопису» (1936—1937), головним редактором Київської студії художніх фільмів (1937—1942), завідував літературною частиною театру ім. М.Щорса у Запоріжжі. 1960 р. драматичні театри Запоріжжя та Чернігова поставили виставу Ю. Дольд-Михайлика «Щорс».
Друкуватися почав з 1925 року. Його романами «І один у полі воїн» (1956), «У чорних лицарів» (1964), «Над Шпреє клубочаться хмари» (1965) зачитувалися; пригоди розвідника Григорія Гончаренка (він же – Генріх фон Гольдрінг) полонили читачів. У 1960 році на київській кіностудії ім. Довженка зняли художній фільм «Вдали от Родины» – абсолютний лідер кінопрокату, його переглянуло 42 млн. глядачів. 
Коли ж виявилося, що найперший шпигунський роман у СРСР – український, почалися суперечки. Та як співає народ «не мов мені ні словечка…», бо роман «Щит і меч» Вадима Кожевникова (1965 р) з’явився на 9 років пізніше твору Дольд-Михайлика, а книга «Сімнадцять миттєвостей весни» Юліана Семенова побачила світ аж у 1969-му.
Як він виживав, утримувався на посадах?
По-перше, мав проникливий аналітичний розум, дослідив слабкі місця системи, був надзвичайно обережним. Є спогади дружини, що вони після того, як лікарі зарізали Михайла Грушевського, передивилися в своїх хаті кожен аркуш, лист, кожну книгу – все вичистили, не чекаючи НКВС.
По-друге, виправдовуючи другу частину прізвища, багато пив, але гріха зради не водив. Крім того, добре жив із дружиною і вона йому допомагала, а не шпигувала за чоловіком.
Письменник Дольд-Михайлик був єдиним пацієнтом, із яким подружився Амосов, і про якого писав: «У 1962 році я видалив частину легені (рак) письменнику Юрію Петровичу Дольд-Михайлику. Через два тижні, коли все було позаду, запросили в гості. І, виявилося, дуже душевно і цікаво. Так і виникла звичка – два рази на місяць по суботах, у гості до Дольдів. Дві речі зробив для мене Дольд, крім радості спілкування, навчив пити коньяк, щоб у задоволення і без нудоти, і прилаштував «Думки і серце» у видавництво».
17 травня 1966 року у Києві від раку легенів помер 63-річний Юрій Дольд-Михайлик, предтеча української пригодницької розвідницької («шпигунської») літератури.
Залишити відповідь