– От скажи мені, чому чоловіки легко закохуються у молодих і красивих?
– Все ясно, Хомівна дивилася мило по ТБ. Сонечко, що тут думати? Гормони, біологія, з цієї причини багаті жінки в кінці життя купують собі молодих і красивих.
– Чому ж чоловіки бояться розумних?
– Хомівно, згадайно птахів: півень-марчук, красень-качур і скромненькі курочки, качечки. Це біологія: сіячам життя не потрібна конкуренція. Правда, двоногі нікчеми не бояться приставати й до розумних жінок, бо вважають себе геніями. І, уяви собі, скільки було закоханих у красуню, генія Ліну Костенко? Вона ж любила лицарів: старших, красивих і розумних чоловіків. Одним із таких лицарів був Микола Руденко.
– А ти звідки знаєш? Він розповідав?
– Ми були знайомі з паном Миколою, але на такі теми не говорили. Микола Сом розповідав, що якось при дружині Руденко прохопився: «У мене з Ліною був романчик». На що всезнаюча жінка відповіла: «Не романчик, а роман». Очевидно, вона знала, про що йдеться.
-Нагадай-но мені про нього, бо щось я не дуже в темі…
На свято Миколая 1920 року у шахтарському селі Юр’ївці на Луганщині родині Руденків було засіяно сином Миколою. І розпочалася дуже правильна за канонами кадровиків-соціалістів біографія: батько – шахтар, мати – поралася на городі й ростила трьох малих.
У хатині глиняній, мов у печері,.
Моє дитинство весело текло.
Босоніж взимку бігали за двері, –
Бо чоботів ні в кого не було
Шестилітнім хлопчик пережив страшну трагедію… «До хати внесли обгорілого до білих кісток батька. На шахті сталася пожежа батько кинувся рятувати друзів. Вони обгоріли, а він згорів.» З цього часу Миколка став сиротою, а сім’ю обступили невилазні злидні. Та горе у парі ходить і нещасних за собою водить… Під час дитячої бійки Миколці перебили зоровий нерв – і він осліп на ліве око, але він не комплексував.
Навчання в школі, перші поезії. Восьмикласником посів перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі серед школярів, що давало право вступу до Київського університету й стипендію в 150 рублів. Було й несподіване рішення таткових друзів на шахті Сутоган: вони прийняли школяра кандидатом у члени партії. Вступ до Київського університету і після місяця навчання – мобілізація до армії. Микола Данилович згадував: «Я потрапив до армії тільки тому, що схитрував на медичному огляді». Не міг юний комуніст ховатися за спини товаришів; усіх призовуть, а він сам із бабами буде. Служити довелося у Москві, серед «блакитних беретів» Берії в охороні дачі Сталіна. Від початку війни з Німеччиною рядовий Руденко атакував начальство рапортами з проханням відправити його на фронт. Але «дзержинці» на фронт не рвалися, тому його тихо вислали на курси політруків до Ново-Петергофа. Так Руденко опинився на передовій блокадного Ленінграда. 4 жовтня 1941 р. був тяжко поранений розривною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Лікувався рік. Лікарі не сподівалися, що М.Руденко буде ходити: ІІ група інвалідності. Він напросився на фронт і служив до кінця війни інструктором пропаганди польового шпиталю. Війну капітан закінчив у Кенігсберзі, серед нагород орден Бойового Червоного прапора. Повернувся до Києва, хотів учитися, його влаштували на російську філологію, бо за роки війни Микола відвик від української мови. але висидіти лекцію здоров’я не дозволяло. Крім того вже мав, кого годувати: дружину, сина. Поступив М.Руденко на службу редактором у видавництво «Радянський письменник» і присвятив себе поезії. Сів за словники, удосконалював мову. «Хочеш зачарую ліс»
http://www.pisni.org.ua/nrb/songsvideo/4263981.html
На тлі соціалістичного ширпотребу його твори засяяли. «Руденко вступав у літературу тоді, коли радянські літератори, з волі партії та особисто Сталіна, більше відрізнялися зачісками, убранням, іконостасами орденів, аніж творчим обличчям. Кажучи фігурально: тоді кожен, щоб не потрапити під ніж, мусив співати контратенором. Тож нема нічого дивного, що поетичний дебют Миколи Руденка не був яскравим: чей же в українській поезії протягом тридцятьох років не було яскравих дебютів», — писав І. Качуровський. Руденка благословили на пост секретаря письменницької парторганізації, підсунули крісло головного редактора журналу «Дніпро». Чого ще бажати? Він – депутат Київської міської ради мав квартиру в Києві, службове авто, шофера; дачу в Конче-Заспі. 
На фото М. Руденко з дружиною. 1947 р. Дружина – викладач медичного інституту. Згадалося тоді, як йому мати ворожила: трьох дружин і четверо дітей будеш мати (так воно і сталося).
– Та пам’ятаю я повоєнних чоловіків – півні, покоління переможців: жінок-дівчат багато, а їх одиниці. А красиві, здорові – вааще… ціни собі не могли скласти, – вставила 5 копійок Хомівна.
От і уяви собі двоє красивих і розумних людей: Ліна та Микола. Вона студентка, на десять років молодша, унікальний поет (правда, російськомовний, писала “під Цвєтаєву”). Знаю, що була у них розмова про мову, не раз про це чула. Після того Л. Костенко писала тільки рідною. Тому і вдячна долі, яка перетнула їхні стежки – маємо свого генія рівня Лесі Українки.
– Ти мені зуби не замовляй. Кажи, було?
– То вже їхнє. Було тепло в очах, була велика симпатія, але «Не покличу щастя не моє». Ти ж помітила, як багато спільного у Миколи Руденка та Василя Цвіркуна?
І треба ж було Руденкові піти проти О. Корнійчука, близького друга Берії? Справа в тім, що Руденко з дитинства любив роман Зінаїди Тулуб «Людолови». Письменниця написала листа з Казахстану, що після онкологічних операцій хворіє на бруцельоз; існує в страшних умовах. Руденко шукав, як допомогти З. Тулуб. Корнійчук сказав прямо: «Не лізьте не в свої справи! Що ви знаєте про цю б…! І вона хоче, щоб ми її, гадину, підтримували! Вона ж — ворог народу!».
Після цього довелося Руденкові піти на вільний хліб. Десять збірок поезій, романи «Вітер в обличчя», «Остання шабля» читав увесь Союз, молодь зачитувалася його фантастикою. Та на перешкоді став Карл Маркс. Микола Руденко дослідив «Капітал» і знайшов помилки. «Відриватися від правовірного марксизму було дуже боляче для мене. Так боляче, ніби з тебе здирають шкуру», – зізнавався фронтовий політрук.
У 1974 році у московському самвидаві академік Сахаров надрукував роман Руденка «Енергія прогресу». Після чого письменника вигнали з КПРС, виключили зі СПУ. Сім’я Руденка розбита, ні машини, ні дачі. Працював сторожем у Конче-Заспі.
9 листопада 1976 року, на квартирі А.Д. Сахарова у Москві, Микола Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, бунтар оголосив про створення Української групи сприяння виконанню Ґельсінкських угод. Того ж вечора квартира Руденка на другому поверсі у Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. Нападники цілили в жінок: там була Оксана Мешко та Раїса Руденко. У світ пішла правдива інформація про порушення прав людини. Планета узнала більше ста імен політв’язнів. 23-24 грудня 1976 року у М.Руденка був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США.
Руденка позбавили волі, помістили у психушку, а він звідти:
Йдемо звитяжно, переможно –
Немов гроза ідем!
Як перевиховать не можна,
У землю покладем!
І нам від того, скажем прямо,
За вухом не свербить
Усіх хохлів до’дної ями –
Будем, будем бить!
Не скорився? На лаву підсудних! 57-річний інвалід, орденоносець отримав 12 років концтаборів.
Мої колеги київські поети
В «Енеї» ниньки оковиту п’ють.
А вдома їм засмажують котлети
І на похмілля каву подають.
Це так далеко —
Боже, як далеко!
А завтра стане далі й поготів…
Немовби я отой старий лелека,
Що до гнізда свого не долетів.
Він же недавно втретє одружився, почав вити гніздо з молодшою на 19 років Раїсою…
В гнізді моєму інший розкошує,
На старість заживаючи снаги.
Його вродлива горлиця віншує —
Усе для нього: води і луги.
У 1978 р. спеціальним розпорядженням Головліту УРСР були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Миколи Руденко – усього 17 назв. В ув’язненні він створив збірки поезій «Прозріння», «За ґратами»; за допомогою дружини твори потрапили за кордон. За це Раїса Руденко отримала 5 років мордовських концтаборів, їхня київська квартира була конфіскована – повертатися було нікуди. Горбачов підписав Указ про позбавлення Руденка радянського громадянства. У грудні 1987 року родина емігрувала до США, де письменник удостоївся звання члена Української Вільної Академії Наук. Там було видано роман «Орлова балка» і поему «Хрест». У квітні 1990-го Микола Руденко повернувся до Києва У 1993 році отримав Шевченківську премію. У 1995 р. видав нову книгу «Ковчег Всесвіту», з прогнозом майбутнього Землі. В останні роки Руденко майже не бачив (у 1999-му втратив зір, але згодом, через 63 роки відкрилося ліве око), але він складав мудрі формули життя
1 квітня 2004 року Великого Громадянина України не стало.
Залишити відповідь