Мав рід Глушків чотири традиції: нікого не забувати, всього добиватися власною працею, не курити і… сидіти в буцегарні. Не порушив традицій і «Батько» космічної станції «Мир» та першого у світі електротермічного ракетного двигуна багаторазового ракетно–космічного комплексу «Енергія» — «Буран» – Валентин Глушко.
2 вересня 1908 року в Одесі у Петра та Мотрі Глушків знайшовся син Валентин. Батько мав успішну власну справу: родина з трьох дітей мала няню; три будинки у Києві, Львові та Одесі; власний автомобіль. Коли ж червоні все конфіскували, Петро Глушко став білим офіцером. У дитинстві Валентин серйозно займався грою на скрипці та малюванням. У 1919 р. родина жила в 15-ій квартирі, по Овчинниковому провулку (нині провулок Нечипоренка), буд. 12; згодом переїхала на Ольгіївську вулицю, 10. Валентин здобував освіту в профшколі.
У 13 років світ Валентина різко змінився – підліток прочитав романи Ж. Верна «Із гармати на Місяць» і «Навколо Місяця» і вирішив присвятити своє життя здійсненню цих польотів. Це рішення заставило його уперше зайти до обсерваторії на Садовій і заходити туди щодня, відвідувати гурток світознавців. Керуючись бажанням полетіти на Місяць, Глушко написав зірці тодішньої космонавтики Костянтину Ціолковському. Їхнє листування продовжувалося 12 років.
Отут і постало питання часу: Валентинові його бракувало. Ранкова руханка (а це було обов’язковим до кінця життя), навчання в школі, гуртки з хімії, фізики; заняття в обсерваторії; музика. О, Глушко так пишався, що має скрипку Дж. Страдіварі! Ходив із нею до Одеської консерваторії професора Г.А. Столярова, потім до музичної академії… Одного разу Валентин по дорозі з консерваторії зайшов до приятеля, де й заночував. На ранок кинувся – скрипку поцупили. Вирішив, що це знак долі – й кинув музику. Шкодував, що багато часу витрачає на споживання їжі. Написав дві книги з астрономії.
А потім Ленінград, університет. Справи батьків були не блискучими: тато працював у залізничній майстерні, мати – акушеркою. Чекати від них допомоги не хотілося, тому Валентин почав підпрацьовувати, робити ремонти квартир. На цих шабашках ремонтом квартир. Так познайомився зі студенткою-одеситкою Сусанною Георгієвською і одружився. У їхньому життя трапилася загадкова історія – Валентин начебто через необережність отримав вогнепальні поранення. Шлюб розпався, а Георгієвська стала письменницею написала повість про перший шлюб «Брехуха».
Цікаво, але Глушко не мав диплома про освіту. Чому? Він не зміг вчасно оплатити навчання і його за місяць до захисту відрахували. Але ж Глушко свою дипломну роботу на тему створення електротермічного реактивного двигуна не купував, а сам зробив, тому він відправив розвідку до Комітету з винаходів. І завдяки цьому він отримав запрошення на роботу до Газодинамічної лабораторії Миколи Тихомирова. Пройдуть роки і без докторської дисертації ВАК надасть Валентину Глушку ступінь доктора наук.
У 1934 р. Глушка перевели в Москву начальником сектору НДІ Наркомата оборони. На 30-му році життя Глушко вперше став батьком. Дочку Євгенію йому подарувала Тамара Саркісова. 23 березня 1938 року Глушка арештували за доносом. Через два дні у підвалах Луб’янки Глушко підписав зізнання: «Являюсь учасником антирадянської організації в оборонній промисловості, за завданням якої проводив шкідницьку підривну роботу. Крім того, займався шпигунською роботою на користь Німеччини». Боячись за долю дитини й свою власну, Тамара зреклася Валентина й він їй не простив.
Особлива рада винесла вирок: 8 років ВТК. Так Глушко потрапив до урядових «шарошок», до школи «ворогів народу»; працював разом із українцем Сергієм Корольовим. Вони творили реактивні двигуни для літаків у КБ при Казанському авіаційному заводі. Їх ліжка стояли поряд. В. Глушко був у «шарашці» головним конструктором, а Корольов його заступником.
Під час війни «за разговорчики» арештували батька В. Глушка, який помер у тюремній лікарні.
Після війни двоє струнких красенів Глушко — в чині полковника, а Корольов — у чині підполковника були у відрядженні в Німеччині. «Вивчали досвід німецьких конструкторів». Обоє не уникали численних романів із симпатичними німкенями. В.Глушко проводив час із німкенею, яка збиралася їхати з ним до Москви. Знайшовся у них син Георгій, названий на честь єдиного справжнього друга, творця легендарних «катюш» Георгія Лангемака, розстріляного у лабетах НКВС. Коли немовля померло, фрау лишилася на батьківщині.
Сталін викликав Глушка (всього вони зустрічалися 4 рази) і запропонував йому очолити роботу над ракетою. Конструктор відмовився, бо тоді нікому буде робити двигуни. Генсек сказав: «Ну, що ти візьмеш з цього гордого одесита?!» Глушко запропонував кандидатуру іншого одесита – Королева.
З 1946 р. Глушко був головним конструктором Особливого конструкторського бюро-456 (нині НПО «Енергомаш»), у якому були створені двигуни всіх ракет для космосу та ядерного щита СРСР.
З цього часу у В Глушка не було навіть власного імені – у відкритій пресі його називали професором Г.В. Петровичем, а С. Корольов – Сергєєвим.
Після повернення з відрядження В. Глушко закохався й одружився викладачкою англійської мови на ім’я Магда. У них народилося двоє дітей — Олена (1948) стала геологом, Юрій (1952) – пішов у космічну галузь.
За запуск у 1957 р. першого в історії штучного супутника Землі Глушко отримав свою першу Державну премію (100 000 карб.). Усі кошти він витратив на придбання колекції картин — роботи Івана Айвазовського, Джозефа Бозе і Костянтина Коровина. Чотири полотна пензля Айвазовського вчений заповів Одеському художньому музею.
У 1959-му в житті 51-річного Валентина Петровича з’явилася 18-літня Лідія Перишкіна. Вчорашню школярку вразила аристократична краса головного конструктора, його розум, інтелігентний гумор. Кохання відкрило друге дихання і дало 28 щасливих років. У 64 роки В. Глушко отримав сина Олександра (нині історика), у 77 – Глушко легко піднімався сходинками.
За часів Горбачова, коли на догоду вимогам США закрили спеціальну оборонну програму СРСР, політичні некрофіли з мертвого С. Корольова зробили ікону, а живого, творчого В. Глушка довели до інсульту і за дев’ять місяців заживо згноїли в лікарні: після перших двох інсультів він піднявся, пережив третій, а четвертий…
В. П. Глушко помер 10 січня 1989 р. на 81-му році.
