Знов сирени голос чути в місті… От і сидимо біля укриття, втомлені після нічних сирен, хронічного недосипу, слухаємо новини: «За народним календарем сьогодні день Герасима-граківника, здавна цього дня пекли печиво у формі граків».
– Гєрасіма? – оживилися Софочка, – я знаю аднаво Гірасіма – Тургєнівскаво. Бідняґа кріпастной, адінокій, души ні чаял в свайом друге, сабачьке Муму, но па вілєнію барині утапіл Муму. Плакал – і тапіл. Вот какіє експлуататори народа! 
– Таке верзеш! – встряли Хомівна, – то у вас такий Герасим: єдиного друга втопив, зараз «друзів-українців» мордує! Я змалку мала за приклад іншого Герасима. Мені ж бабуня розповідала про Герасима з Лікії. Він юнаком став самітником, оселився у Йорданській пустелі. Одного разу Герасим зустрів у пустелі пораненого лева і вилікував його. Вдячний лев став служити старцеві як свійська тварина. Коли ж смерті забрала святого, лев помер на могилі друга. От, дівчата, бачите, на прикладі яких Герасимів виховували нас.
Що тут додати? Наш Герасим виховав українців, які друзів-побратимів не зраджують. Ваш Герасим за наказом хазяїна ладен єдиного друга утопити. Не той у вас Герасим…
