Як із генія зробили клоуна?
2 вересня 1934 р. у чоловічому туалеті Київського університету напис на всю стіну проголосив:
Тичина славний наш поет,
він також ходить у клозет,
та він не сам туди іде –
його все партія веде.
З цього дня впродовж року університетські туалети охороняла міліція.
Як бачите: «Як легко висміяти вчинок, Як просто знищити талант. Щоб обезкровити людину, Достатньо слів – не треба ран.» (Ліна Костенко).
Євген Маланюк називав поезію Тичини – своїм першим коханням, тому з болем зойкнув: «Від кларнету твого пофарбована дудка зосталась, окровавленим жовтнем твоя обернулась весна».
Так наш геній світового масштабу перетворили на посміховисько «Тичина – кирпичина». Василь Стус написав, що «поет жив у час, що заправив генія на роль блазня, його репресували визнанням… Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом». Влада призначила генія на роль блазня; не краще, коли блазня на роль генія…
Радянці домоглися свого, як писав Василь Стус: «довершилася його всенародна слава, але слава не генія, а пігмея. Слава генія, змушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля, була заборонена. Слава ж пігмея, що став паразитувати на тлі генія, була забезпечена величезним пропагандистським трестом.»
