7 травня 1946 року, в селищі Велика Олександрівка Херсонської області (офіційно вказується Москва) народився Володимир Володимирович Бортко-молодший, кінорежисер («Собаче серце», «Ідіот», «Майстер і Маргарита», «Тарас Бульба»).
Батько родом з Курська, учасник Другої світової, у 18 років втратив у бою ногу. У московському шпиталі Бортко познайомився з медсестрою танкової бригади, українкою Мариною Захаренко. Вона теж лікувалася після поранення. Мобілізувалися, побралися, жили в Москві, училися в театральному інституті. Важкий час, голод, відсутність декретної відпустки – все це спонукало Марину народжувати дитину в рідному селі на Херсонщині. Батьки прожили разом єдиний рік і розійшлися: Бортко-старший залишився працювати у Московському Театрі на Малій Бронній; Марина з сином переїхала до Києва, працювала у театрі ім. Франка, отримала житло на вул. Артема. В Києві у Володимира з’явився молодший брат Сергій, інвалід з дитинства.
Якось театр був на гастролях у Херсоні, Олександр Корнійчук влаштував їм читання п’єси «Сторінка щоденника». А після читання – Корнійчук влаштував банкет. Запросив Марину на танок. Море, шампанське та гарненька Дюймовочка п’янили. Тоді Корнійчук був одружений із монументальною Вандою Василевською (43-ій розмір взуття), а Марина молодша на 17 років, вага 45 кг, нога 35 розміру.
Після тієї ночі відбулися деякі зміни. Корнійчукові у Києві належала двоповерхова квартира на Шовковичній та затишний палацик на вул. Обсерваторній, 6, побудований у кінці ХІХ ст. (належав Олександру Барбану, потім І. Гореславському, згодом провізору В’ячеславу Геращеневському). Розповідали, що Ванда жила в одних кімнатах квартири, а в інших – Олександр Корнійчук із викладачкою консерваторії Мариною Захаренко. За чотири місяці після смерті Ванди Марина стала третьою дружиною Корнійчука і єдина з них узяла прізвище чоловіка.
Володимир Бортко познайомився зі своїм батьком тільки у 13 років, почув від нього історію родини: дізнався, що його діда (теж Володимира) розстріляли у 1937-му. З вітчимом частенько мав палкі дискусії бо не поділяв політичних поглядів Олександра Корнійчука.
У Києві В.Бортко закінчив геологорозвідувальний технікум, три роки пропрацював техніком-електриком. 1969 року вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, де навчався в майстерні Мащенка. Закінчивши інститут у 1974 році, працював асистентом режисера на кіностудії імені Довженка.
Виховувався у родині вітчима українського драматурга Олександра Корнійчука. Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум (1965), відбув армію, працював техніком-електриком у Києві («Воєнпроект»). У 1974 закінчив кінофакультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (майстерня Родіона Єфименка та Вадима Чубасова, 1969—1974) за спеціальністю «Режисура кіно та телебачення».
Працював асистентом режисера та режисером-постановником на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.
Від голодної смерті Бортка врятував серіал «Вулиці розбитих ліхтарів». Кінорежисер («Собаче серце», «Бандитський Петербург», «Майстер і Маргарита», «Тарас Бульба»).
Одружився з Наталією Бортко, молодшою на 4 роки сценаристкою. Став батьком звісно Володимира Володимировича. Син закінчив Санкт-Петербурзький університет (китайська мова), тангутознавець – спеціаліст із мови давньокитайської народності тангутів.
Сьогодні В.В. Бортко – махровий сталініст, народний артист України. У 2014 р. підтримав політику В. Путіна в Криму та на Донбасі, за що потрапив до списку осіб, яким заборонено в’їзд на територію України.
