Володимир Беклемішев

Беклемішев Володимир Олександрович народився 15 серпня 1861 року у Катеринославі (нині Дніпро); за іншими відомостями у маєтку батька у Бахмутському повіті.
Батько Володі – харків’янин, дворянин, відставний полковник-гусар, художник-любитель, театральний декоратор О. М. Беклемішев (1821—1908). Взимку родина жила в Чугуєві, пізніше у Харкові. Володя отримав ґрунтовну домашню освіту. На жаль, з 1865 р. батько хлопчика опинився за ґратами (сам Коні вів гучну справу фальсифікації банкнот), а після суду – на каторзі.
Юного Беклемішева забрала до себе старша сестра Ніна, дружина харківського домовласника Георгія Тихоцького, майбутня теща академіка Олександра Олександровича Богомольця (відома лікарка-нардеп Ольга Богомолець – двоюрідна праправнучка Володимира Беклемішева). Освіту Володя здобував у 2-ї харківській гімназії (1873-1878), де малювання викладав український художник Дмитро Іванович Безперчий. У 1875-1878 рр. гімназист відвідував приватну студію українського живописця-пейзажиста Єгора Єгоровича Шрейдера. Одночасно навчався у Харківській малювальній школі Марії Раєвської-Іванової (1875—1878).
Оскільки єдина академія мистецтв імперії була в столиці, у 1878 – 1887 рр. Беклемішев навчався у Петербурзькій Академії мистецтв у професора М. Лаверецького. Дві золоті медалі дали право випускнику академії на пенсіонерську подорож до Парижа та Рима, куди він відбув у 1888. На цей час батько відбув покарання та переїхав до Італії, де жив під новим паспортом на ім’я Реджіо. Син і батько зустрілися, жили в російській колонії Рима. Вони могли залишитися в Італії, але обоє хотіли додому.
Володимир повернувся до академії, де був викладачем, через 4 роки – академіком, ще за два – ад’юнкт-професором, ще через вісім – її ректором, дійсним таємним радником.
Батько скульптора теж повернувся, працював художником-декоратором у Тифліському, згодом у Одеському оперних театрах.
Серед відомих робіт Беклемішева «Християнка перших віків». 1891. Напівфігура. Мармур та «Как хороши, как свежи были розы…» 1892 Статуетка. Бронза скульптор удостоївся звання академіка (1892 рік).
Скульптуру «Раб-втікач», створену в Італії, визнавали особливо вдалою. Вона представляла скульптурне мистецтво Російської імперії в Чикаго на Всесвітній виставці в 1893. І раптом – зникла. Тільки 2010 р. її випадково знайшли замурованою в стіні Ермітажа. У 1896 р. з’явилася найвідоміша робота скульптора – «Селянська любов» (бронза), «Вясковае каханне» (Сільське кохання) Національний художній музей Республіки Білорусь.
У 1897 р. Беклемішев щасливо одружився. Його маленька білявка Катя Прохорова була з багатої родини власників «Трьохгірної мануфактури». Вона була на 4 роки молодшою, отримала прекрасну домашню освіту, займалася живописом, брала уроки в Одесі у скульптора Б. Едуардса. Своєрідні оригінальні роботи виставляла під псевдонімом «Мишева». Талановита красуня зачаровувала. Вона мала двох синів від першого шлюбу з Гвоздановичем; народила двох дочок Володимиру. Першій доні дала своє ім’я, другій – ім’я матері чоловіка – Клеопатра (Клео стала відомим скульптором).
Володимир разом із дружиною купили княжий маєток Герчиково.
Беклемішев завжди підтримував зв’язок із земляками, з Україною. Серед скульптурних творів В. О. Беклемишева особливий інтерес викликає погруддя Т. Г. Шевченка, встановлене в садибі Алчевських у Харкові. У 1896 р. у Харкові архітектор Бекетов, зять Алчевських, збудував власне приміщення недільної школи (будинок вартістю 50 тисяч рублів). Чоловік директриси, Олексій Алчевський, у 1898 р. замовив у професора Володимира Беклемишева погруддя Шевченка з білого мармуру (вартість 1 тисяча рублів). Це було перше погруддя Тараса в Європі. Газета «Южный край», статтю з якої передрукували у журналі «Киевская старина» за 1900 рік, писала: «На днях прислан из Петербурга художественно исполненный бюст Т. Г. Шевченко, работы известного скульптора-художника Беклемишева. Бюст этот исполнен по заказу почитателей поэта А.К. и Х.Д. Алчевских и будет украшать площадку сада у их дома, выходящего на Мироносицкий переулок, так что бюст будет виден с улицы, через железную решетку сада. Как говорят, что за исполнение бюста уплачено 1000 рублей».
У 1899 році Олексій Алчевський збанкрутував і заподіяв собі смерть. Майно родини Алчевських з торгів придбав купець Шабельський і наказав зруйнувати пам’ятник. Родина Алчевських зняла погруддя і 30 років переховувала його у себе вдома. У 1933 р. Микола Олександрович, викладач Харківського юридичного інституту, не передав його до Державної шевченківської картинної галереї у Харкові. Під час Другої світової війни співробітники галереї зберегли монумент і віддали його у державний музей Т. Г. Шевченка у Києві, де він експонується і зараз.
Свою любов до Шевченка Беклемішев передав учням. Так, у 1903 р. у Седневі на Чернігівщині Федір Балавенський на кошти Федора Андрійовича Лизогуба встановив бюст Тараса Шевченка. У 1935 р. Матвій Манізер створив пам’ятник Шевченку в Харкові, що вважається найкращим у світі.
Беклемішев – організатор виставки художніх творів Т. Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1911 р.), член Товариства ім. Шевченка (допомога – нужденним уродженцям Південної Росії), член журі та учасник конкурсу на проект пам’ятника Т. Шевченка у Києві (1909 – 1913 рр.).
Беклемішев не сприйняв приходу червоних. Дружина на той час була покійною, дочки оселилися в Парижі, Борис загинув на війні, Костянтин воював. Скульптор служив у академії до осені 1918 р., звільнився за станом здоров’я.
Через рік Беклемішева арештували за причетність до партії кадетів. У буцегарні скульптор попросив принести йому віск і виліпив усіх своїх соузників. Учні подбали про звільнення старенького вчителя. Він переїхав у м. Новоржев Псковської області, де раптово упокоївся 21 грудня 1919 р.. Персональна посмертна виставка В. Беклемішева відбулася в 1922 р. у Петрограді. Твори Володимира Олександровича зберігають в Київському державному музеї імені Т. Шевченка, Дніпропетровському художньому музеї, Київському музеї російського мистецтва.