Перший дослідник «Розстріляного відродження» Юрій Лавриненко світ побачив 3 травня 1905 року у с. Хижинцях (нині — Лисянського району Черкаської області) за 20 км від Шевченкового села. Мудра працьовита мати, Оксана Дивнич, привчила дітей жити і щодня вчитися. Шестирічним Юрій розпочав навчання в початковій школі, потім навчався у Медвині. 15-літнім вступив до Уманського училища садівництва і землеробства. Юрій Лавриненко охоче відвідував театр (тоді тут часто бував театр Курбаса), познайомився з Володимиром Сосюрою, почав віршувати, став членом «Плугу».
Після Умані парубок приїхав до Харкова, поступив до інституту народної освіти, бо всі академії, університети, які працювали при українському урядові, комуністи закрили, як «буржуазну відрижку». Під час навчання Юрій зустрів дівчину з обличчям Мадонни, він буквально молився на Любу. Закохані інтелектуали побралися й почали відкладати гроші на кооператив. Зрештою, отримали велику кімнату у напівпідвалі будинку «Слово» і звили гніздечко. Народилася їм дочка Лариса.
Юрій залишився в аспірантурі, під керівництвом О. Білецького працював над дисертацією «Український епос козацьких дум». Кілька разів Ю. Лавриненко виступив проти монополії в літературі стилю соцреалізму, що дало підстави для його переслідування. І захист кандидатської не відбувся, а парторг Інституту Верба проголосила: «Врагам народа не позволим портить советскую молодежь». Після цього «ворога народу» кілька разів арештовували, від 1935 до 1939 був ув’язнений у концентраційному таборі у Норильську, на півострові Таймир в Арктиці; родину зруйнували. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився з Марією, діждався сина Миколку і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом завдяки Юрію Шереху виїхав до Львова. В автобіографії Лавриненко писав, що в 1944—1945 рр. був остарбайтером в Австрії, а впродовж 1945—1949 рр. мешкав у Німеччині. Як бачимо, життя забирало здоров’я: підупало серце, прогресувала гіпертонія.
Протягом 1945—1946 рр. Юрій Лавриненко збирав відомості про загиблих у 1920—1930-х рр. українських митців. У 1950 р прибув до США, працював на різних випадкових роботах, згодом як дослідник-бібліограф і як радіокоментатор. Ю. Лавріненко написав низку публіцистичних праць.
У 1959 році, з ініціативи та коштом Єжи Ґедройця, у Бібліотеці паризької «Культури» побачила світ праця Ю. Лавриненка — антологія «Розстріляне відродження». 
Цю книгу замовив і оплатив Єжи Ґедройць. Термін «розстріляне відродження» з’явився у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року та належить Єжи Ґедройцю: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: «Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933». Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва «Антологія» може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?» Розвідка була укладена Лавриненком у стислий термін (за 18 місяців) і була дуже популярною.
Навчений працювати, вчений не міг відпочивати, що призвело до операції серця.
З 1966 року Ю. Лавриненко частково втратив зір, ліву сторону тіла було паралізовано, пам’ять захмарилась, але навіть у такому стані він продовжував працювати. У спогадах Лавриненко зробив такий запис: «А все ж набираюсь духу писати книжку (спомини-роздуми) про минуле, зібрати в якусь цілість розвіяне в порах життя, відновити історію боротьби сил життя і любови із силами смерти, моїх знищень і відроджень».
14 грудня 1987 року 82-річний Ю. Лавриненко помер у Нью-Йорку. Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Залишити відповідь