Дорогою ціною давалася влада та багатство українцям у імперії. Візьмемо хоч впливового за чотирьох царів князя Віктора Кочубея.
22 листопада 1768 р. у с. Диканька, Полтавський полк, Гетьманщина народився Віктор Кочубей, нащадок Генеральної Старшини Гетьманщини, правнук Василя Кочубея, племінник по матері Олександра Безбородька, дипломат, перший державний канцлер внутрішніх справ Російської імперії. Він платив за розлуку з Україною власним здоров’ям і життям дітей. Сам Віктор Павлович змолоду хворів на подагру та туберкульоз легень, які в сирому кліматі прогресували. Князь Кочубей мав 13 дітей, але кожного року дитяча одягала траур: живими лишалося шестеро малят. Діти оживали в рідній Диканьці, давали рожеві надії, але столиця кликала…
12 вересня 1813 р. народилася молодша донечка Ганнуся. Та немовля захворіло й було приречено на нерухомість. Схопили батьки дітей – і полинули в теплі краї рятувати нащадків. За два роки перебування в Італії здоров’я усіх членів родини покращилося. Цікаві задуми, унікальні скульптури привіз Кочубей. Одразу ж до Диканьки поїхали фури, навантажені саджанцями квітів, відібраних Ганнусею.
На старому глинищі глибиною до 5 метрів, де видобувалася сировина для цегельні, було закладено бузковий парк. Понад 40 сортів улюбленого Ганнусею бузку прижилося в Україні. Наступного року батько подарував донечці квітнуче диво – 2,5 га найбільшого в світі бузкового парку.
Бузковий парк, прикрашений античними скульптурами, повернув Ганнусі щастя. Дівча набирало повні пригорщі пахощів і гоїло ними своє зболіле тільце. На жаль, Ганнуся не дожила до 12-ї бузкової весни: 16 березня 1827 р. її не стало. Залишалася батькам старша дочка Наталія Кочубей.
Окупанти ж знищили майже все. Унікальні деревця порозкрадали, лишилося тільки 5 майже диких сортів бузку, які на зло всьому квітнуть і пахнуть.
Портрет Віктора Кочубея. Худ. Франсуа Жерар. Ермітаж
