12 січня 1701 р. в с. Літки, поблизу Києва народився Василь Григорович-Барський, письменник-мандрівник. Оскільки рід Григоровичів походив із м. Бар, то прізвище отримало другу частину Барські, з часом Григоровичі-Барські переїхали до с. Літки біля Києва, а згодом – до київської Печерської Слобідки на Поділ.
Його батько був заможним крамарем. Коли родина оселилася у Києві на Подолі, батько став старостою церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Діти початкову освіту здобували вдома. Щоб вступити до Києво-Могилянської академії, Василь потай від батька з’явився до Феофана Прокоповича, який зарахував хлопця в бурсу. «Не сильний у науці був,— розповідав про себе Василь,— однак пройшов малі школи, навіть до риторики». Та важка хвороба змусила хлопця кинути навчання.
Коли ж Василь Григорович почув, що у Львові є лікарі, здатні його вилікувати, він попішкував до Львова. Дійсно, його вилікували. І, аби віддячити, Василь пішки помандрував у італійське місто Бар. А потім упродовж 24-річних мандрів Григорович-Барський пройшов пішки через Польщу, Угорщину, Австрію, Болгарію, Грецію, Румунію, Італію, відвідав головні пам’ятки давніх цивілізацій і раннього християнства у Сирії, Лівані, Іраку, Йорданії, Ізраїлі, Єгипті, двічі відвідував Афонські монастирі. Усякого звідав горопаха: у дорозі його не раз грабували й били до напівсмерті; дошкуляли тяжкі недуги, спричинені незвичним кліматом і злигоднями. Якщо не мав грошей і харчів, старцював, жив на пожертви, або благав, щоб дозволили примоститися на відкритій палубі корабля.
Мандрівник мав єдину мету – вчитися, бо все життя шукав істини. Увесь складний шлях знайшов відображення в описі подорожі, проілюстрованому власними малюнками – видами міст, планами та видами монастирів. Подорожуючи світом, записував свої враження від побаченого, описував і змальовував міста, архітектурні пам’ятки, церкви, мечеті, природу, традиції і культуру різних народів. У мандрах українець удосконалювався в знаннях грецької мови, вивчав італійську та арабську. На острові Кіпр протягом чотирьох років викладав у школі латинську мову, а на о. Патмос заснував власну школу, уклав греко-латинську граматику.
Нарешті 5 вересня 1747 р. через Болгарію, Румунію та Польщу мандрівник пішки повернувся до Києва. Роки так змінили Василя, що навіть рідна неня не впізнала. Мав намір викладати в Києво-Могилянській академії, бо ще в Бухаресті одержав від префекта Варлаама Лащевського листа-запрошення посісти кафедру грецької мови в Києво-Могилянській академії.
Проте Григорович-Барський тяжко захворів: довгі мандри далися взнаки. А невдовзі у принесеному з мандрівки рукописі з’явилися написані чужою рукою рядки: «Представился списатель книги сея року 1747, місяця октоврія 7 числа, в середу рано».
Нащадка родини Григоровичів-Барських у Києві віднайшли норвезькі дипломати. Вони задумали встановити на будівлі посольства бюст норвезької королеви Єлизавети, дочки Ярослава Мудрого, звернулися до скульптора Галини Севрук – нащадка Григоровичів-Барських.
