Іван Липа – з`явився на світ 24 лютого 1865 р. в убогій міщанській сім`ї нащадків старовинного козацького роду у м. Керчі. Мати Івана Левовича, Ганна з роду Житецьких, сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Море, скіфські могили й степ колисали хлопчину, а родинні шляхетні основи врятували від життєвого бруду. Початкову освіту Івась одержав при грецькій церкві, де здобув глибокі знання з сучасної грецької мови. Потім (1880-1888) було навчання у місцевій гімназії, а також праця репетитора. Далі – на медичному факультеті Харківського університету. Обставини тих літ нам легко уявити: більшість українців закобзарила у душі плач та зневіру й пожала неволю; частина молоді вважалася українофілами. Вони читали українські книги, відзначали народні свята, щиросердно любили свій народ, а мовою їхнього думання була російська і працювали вони для чужого народу.
Тоді й утворилося Братство Тарасівців – перша українська не просвітницька, а таємна політична організація наддніпрянців. Із чого вони виходили? Із програми, складеної Іваном Липою. Через два роки Братство було розгромлене. Іван Липа тринадцять місяців карався за ґратами (за статтею «отторжение Малороссии от Великой России»). Пізніше він зазначить: «Я скінчив середню й вищу школу, але найвищу освіту дістав у тюрмі». Бунтівника було відраховано з університету, тому довелося одержувати диплом у Казані.
А затим була праця земського лікаря в степах України. З 1902 року упродовж 16 літ Іван Липа працював лікарем в Одесі. Тоді ж він познайомився з О Кобилянською, яка в захваті писала: «Чоловік яко лікар тверезий, щирий, одвертий, щоправда – файний чоловік». У цьому місті він одружився з медсестрою Марією Булдовською, із священицької родини з Полтавщини. Після трагічної смерті останньої став жити з Марією Шепель-Шепеленко, яка походила із старовинного українського роду. З цього приводу Леся Українка писала Ользі Кобилянській: «Розказували в Одесі, що доктор Липа оженився і що тепер його мало хто бачить». Він побудував у селі Дальник (нині – село Великий Дальник у Біляївському районі) велику лікарню на кілька будинків, трьохдесятинний сад із басейном і квітами, городом і курганом для огляду. Ця лікарня збереглася і працює сьогодні. Іван Львович не відмовляв жодному хворому у безкоштовному обслуговуванні.
А на дозвіллі писав поезії, казки, оповідання, психологічні новели, склав 13 «космічних» притч. Щоденно протягом 33 років Іван Липа писав казку буття. 1905 року Іван Левович став одним із засновників одеської «Просвіти», пізніше заснував у місті єдине українське видавництво «Народний стяг» на вул. Дворянській, 30.
У 1917 р. одесити обрали Івана Липу комісаром міста, членом Центральної Ради від Одеси. Із листопада наступного року він був міністром віросповідань, охорони здоров`я та юстиції. За короткий час Директорії Іван Липа зумів зібрати автокефальний Собор, при ньому Українська Автокефальна церква отримала самостійність і підтримку уряду. Іван Левович був одним із авторів проекту першої Конституції УНР (1918). З 1921 року Іван Липа був головою президії Ради Республіки на вигнанні. 11 вересня 1921 р. в Одесі померла мати І. Липи.
На початку 1922 переїхав до Львова. У Винниках провадив життя, позбавлене політики: займався лікарською практикою і писав. Мешкав як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича; будинок зберігся донині). У Винниках відкрив медичну амбулаторію з такою табличкою: «Д-р мед. Іван Липа. Приймає». Був переслідуваний польською поліцією, бо не мав дозволу на практику. Заробляв мало, тому жив дуже скромно. Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля, – дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв’язок через листування.
У Винниках у той сам час мешкав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі «Наша культура» за 1937).
І.Огієнко у спогадах цитує Івана Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…»
У Винниках написав новели «Кара» й «Утома», виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом».
В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 хворів на рак шлунка).
На порозі вічності Іван Липа упорядкував свою літературну спадщину, зробив запис у щоденнику: «…чогось мені здається, що тринадцята дата буде щастити мені і що саме в цю дату я маю вмерти.» 13 листопада на руках у Івана Огієнка невгасимий українець спочив.
Похований 15 листопада о шостій годині у Винниках. Ховав православного Івана Липу греко–католицький священик о. декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького). Поховано письменника-тарасівця (так написано на його могилі) у Винниках неподалік Стрілецької могили. У 1937 р. Ю.Липа встановив на Винниківському цвинтарі пам’ятник батькові.
Найдорожчий друг Івана Липи – Микола Вороний присвятив побратиму поему «Євшан-зілля».
Його син Юрій Липа став славою України.
Його дружині не удалося вирватися із «комуністичного раю», вона викладала природознавство в українській школі ім. Драгоманова на Болгарській вулиці в Одесі, Марія Липа загинула 10 січня 1935 р від нестатків та переслідувань.
