Валерій Миколайович Барановський народився 17 грудня 1940 року в Хабаровську. Свій перший диплом отримав у 1962 році в Одеському гідрометеорологічному інституті. Працював за розподілом у Києві інженером-гідрологом.
У 1972 р. поступив до Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії, де у 1976 р. захистився, отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Став членом спілок журналістів і кінематографістів України. Кінокритик, режисер-документаліст, письменник…
Працював головним редактором газети Спілки кінематографістів СРСР “Дзеркало” (Москва), кінооглядачем “Вечірньої Одеси”, постійним автором журналів “Радянський екран”, “Мистецтво кіно”, “Новини кіноекрану”, газет “Радянська культура”, “Літературна газета”, був замголовредом Одеської кіностудії, заступником гендиректора Одеського Держ-ТБ; генеральним директором ТРК “КРУГ”
Автор-режисер низки документальних фільмів, серед яких «Пережившие Шоа» (про трагедії євреїв, у 1941-1942 рр. на території Трансністрії), «Голод» (про український голодомор 1932-1933 рр.); «Реквієм для тихого голосу», про вбивство журналіста Бориса Федоровича Дерев’янка.
Автор книг «Маленькі романи», «Смішна невідв’язність життя», «Куди очі дивляться», «Три обов’язкових посвячення».
Його цікавило буквально все. Багато часу, сил віддавав створенню музею Утьосова. Словом і ділом допомагав колегам, які потрапили у важке становище, ходив з проханнями до начальства.
14 січня 2020 р. на 79-му році не стало відомого одесита, журналіста, режисера, письменника Валерія Миколайовича Барановського.
