5 червня 1925 р. в селі Русові Снятинського району на Івано-Франківщині, народився Микола Плав’юк. Його дитинство минуло в рідному селі. Навчався в Русівській публічній загальній і Снятинській середніх школах. З 1941 Микола перебував у лавах юнацтва ОУН «Лісові чорти», у 1943 закінчив Снятинську державну торговельну школу. Перед приходом «визволителів» до Галичини, Микола емігрував на Захід: Австрія, Західна Чехія. За дорученням ОУН у березні 1945 р. вступив до 2-ї дивізії Української національної армії (УНА) генерала Павла Шандрука, яку німці прагнули використати проти Радянського Союзу. Але повоювати під командуванням полковника Андрія Долуда боєць Другої дивізії УНА фактично не встиг – війна в Європі закінчилася. У Чехії потрапив у полон до американців, опинився в американській зоні окупації Німеччини, у Мюнхені. У 1945 році в таборі для «переміщених осіб» в американській зоні окупації (Карлсфельд, що неподалік Мюнхена) Микола Плав’юк познайомився з Ярославою Бойко (1926-2018). Дівчина була з села Біла Тернопільської області, донькою викладача гімназії, онукою пароха Греко-католицької церкви отця Колянкiвського. Під час Другої світової війни родина Бойків перебралася до Австрії, згодом до Баварії, де Ярослава закінчила Українську гімназію. У таборі для переміщених осіб Плав’юк закінчив українську гімназію у Мюнхені (1946), згодом Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана з економіки (1949). Після одруження наприкінці 1949 року подружжя Плав’юків переїхало до Монреалю, в Канаді отримали громадянство. У Канаді спочатку довелося працювати прибиральником, різноробом на фабриці пошиття верхнього одягу, потім – на заводі з виробництва консервних тушок, далі – на м’ясній фірмі Гната Поворозника. Паралельно отримував вищу освіту в Монреальському університеті Конкордія за спеціальністю «торговельний та індустрійний менеджмент». У 1954 році Микола Плав’юк закінчив університет і розпочав професійну кар’єру економіста: в канадській компанії з переробки м’ясної продукції «Essex Packers» став президентом фірми, потім президентом американської компанії «Джон Морел». Родина Плав’юків виховувала двох синів Ореста і Нестора та двох доньок Уляну та Оксану.
Та кар’єра економіста поступилася долі партійного функціонера. У 1956 р. на з’їзді Українського національного об’єднання Канади Миколу Плав’юка обрали заступником Голови Президії УНО, 1959 – Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об’єднання під назвою “Ідеологічно споріднені націоналістичні організації” (ІСНО). У 1964 роцi на установчому з’їзді ІСНО його обрали першим Головою Проводу цього об’єднання. Микола Плав’юк зблизився з головою ОУН Андрієм Мельником. Після смерті якого у 1964 р. став членом Проводу українських націоналістів (ПУН), з 1979 року п’ятий Голова Організації українських націоналістів (ОУН(м)), упродовж 1979 – 2010 десять разів обирався Головою ПУН. 17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віцепрезидентом УНР в екзилі, після смерті Миколи Лівицького 8 грудня 1989 р., п’ятим і останнім президентом УНР в екзилі (1989-1992). 18 січня 1992-го Микола Плав’юк уперше після 48-річної перерви ступив на українську землю. 14 —15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хреста гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав’юком Миколою Васильовичем першому Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. 22 серпня, напередодні першої річниці відновлення незалежності, Микола Васильович передав повноваження Державного Центру УНР Леонідові Кравчукові. Підкреслюючи, що незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки.
18 травня 1993 р Миколі Плав’юку було надано українське громадянство. Він очолив організацію мельниківців в Україні, був Головою ПУН. Не один рік я була головою Запорізької обласної ОУН, членом ПУН, частенько спілкувалася з Головою ПУНу.
Помер 86-річний Микола Васильович Плав’юк 10 березня 2012 р. у Гамільтоні (Канада). Похований на українському цвинтарі св. Володимира в Оквіллі, що за 30км від Торонто.
