13 серпня 1937 р. НКВС заарештував голову державного відділу мистецтв України Андрія Ананійовича Хвилю (справжнє прізвище Олентир). Активний учасник встановлення радянської влади. Темі боротьби проти націоналізму присвячені його публіцистичні та літературно-критичні праці: «Национальный вопрос на Украине» (рос. мовою, 1926); «Ясною дорогою. Рік на літ. фронті» (1927); «Під академічним забралам» (1928); «Від ухилу в прірву» (1928); «Трубадури українського фашизму» (1930).
На посту заступника наркому освіти В.Затонського Андрій Хвиля особливо відзначався в боротьбі проти українського націоналізму та спричинився до ліквідації багатьох діячів української культури за часів П. Постишева. 6-го квітня 1933 року наказом керівництва Наркомосу України було організовано спеціальну комісію з А. Хвилею на чолі. Завдяки А Хвилі:
– Без жодних дискусій і конференцій у 5 вересня 1933 року був затверджений новий «Український правопис» “очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами”. З українського правопису було вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи.
– Багатьох «ідеологічно невитриманих» співробітників Інституту мовознавства при Академії Наук було репресовано і розстріляно. Репресовано членів президії колишньої Правописної комісії В.Ганцова, Г. Голоскевича, А. Кримського, С. Пилипенка, А. Приходька, А.Синявського…
– Було знищено четвертий том російсько-українського академічного словника (букви Р-Я) під редакцією А.Кримського, вилучено з обігу більше 30-ти українських термінологічних словників…
У 1937 році заарештований, у 1938-му — 40-літній вірний ленінець А Хвиля був розстріляний.
Та ім’я цього комуністичного упиря Хвилі-Олентиря й сьогодні носять українські вулиці. Наприклад, одна з вулиць у м. Новоселиця.
Його начальник Володимир Затонський почував себе безпечно, бо свого часу був секретарем Леніна. Затонський і українською говорив, і у вишиванці ходив, але до справи вбивства нашої освіти й мови долучився стопудово. У 1920 році народний комісар освіти Володимир Затонський зробив усе для закриття Кам’янець-Подільського державного українського університету. За дорученням комуністичного керівництва Затонський був цензором літератури, надрукованої українською мовою, і особливо ненависно воював проти галицького діалекту.
Вдруге В.Затонського було призначено наркомом освіти у 1933 р. Під керівництвом В. Затонського народний комісаріат освіти УСРР офіційно залишався українським, але фактично перейшов на виконання директив керівництва СРСР. Народному комісару освіти В.Затонському поставили завдання не тільки розпочати русифікацію, але руйнувати й спиняти розвиток української мови взагалі, а літературної зокрема.
Володимир Затонський ініціював:
– уніфікацію російської та української освітніх систем і написання спільних підручників;
– збільшення в українських школах кількості годин на вивчення російської мови та літератури.
3 листопада 1937 р. 50-літнього В. Затонського арештували прямо в кінотеатрі, де він був із дружиною-лікарем, дочкою та зятем. Потім провели трус, шукали речові докази шпигунства на користь буржуазної Польщі. Затонського звинуватили в належності до «антирадянського українського націоналістичного центру» і 29 липня 1938 року упродовж 20 хвилин провели «процес» під головуванням Ульріха. Вирок — 10 років тюремного ув’язнення без права листування, але розстріл Затонського був того ж дня.
У наш час роль В.Затонського і А.Хвилі виконували Д.Табачнік і В.Колєснічєнко. Де справедливі нагороди за їхні діяння?
