27 вересня 1875 року в місті Севастополі народився Олександр Вербицький. Батько, Матвій Іванович, технік-будівельник багато років працював на будовах міста. Мати, Катерина Іванівна, вела господарство, виховувала загін нащадків. Невеличкий, худенький Санько – скромний, чемний, охайний, розмовляв тихо, майже пошепки, захоплювався малюванням. Він разом із своїм другом: Абреком – великим, кудлатим собакою відправлявся в мандри: Байдари, Сімеїз, Гурзуф, мис Георгіївський, хлопчик лазив скелями, засмагав і малював, а пес його оберігав. Інколи Абрек позував господареві.
Освіту Олександр Вербицький здобував у Севастопольському реальному училищі, а потім із двома друзями поїхали вчитись у Петербург. Вербицький успішно склав іспити в Інститут цивільних інженерів. Здібний юнак прекрасно вчився, за успіхи отримав золоту і срібну медалі. Влітку приїздив додому, відпочивав, подорожував і малював. За відмінну підготовку і складання випускних екзаменів його ім’я занесли на Почесну мармурову дошку інституту.
У 1898 році, після успішного закінчення інституту, молодому спеціалісту було запропоновано кілька місць роботи; професор І. Кітнеро запросив на посаду молодшого помічника на будівництво Київського Політехнічного інституту. Він обрав Київ і пов’язав із містом усе своє життя. Молодий зодчий взяв участь у будівництві комплексу Політехнічного інституту, через рік працював десятником і помічником виконроба на спорудженні Київського оперного театру.
У 1901 році в стилі раннього Ренесансу з деякими елементами готичної та романської архітектури О. Вербицький розробив проект головного фасаду Київського державного банку (до надбудови). Цей проект втілено в життя архітектором О. В. Кобелєвим, який керував будівництвом. 
Протягом 1904-1913 років О. М. Вербицький розробив проекти і безпосередньо займався спорудженням багатоповерхових житлових будинків у Києві (вулиці Банкова, 12; Володимирська, 22; Рейтарська, 20). 
При проектуванні житла зодчий з особливою увагою розробляв плани квартир та поряд з цим надавав великого значення й рішенню фасадів, проектував двері, навіть ручки вікон і дверей.
У Києві він жив на Лютеранській, 15; працював і тільки під час відпусток приїздив у Крим і знову з олівцем, аквареллю, або з олійними фарбами мандрував узбережжям, малював море, скелі, знайомі з дитинства пейзажі.
Упродовж 30 років Олександр Матвійович працював в Управлінні Південно-Західної залізниці у Києві. Він розробив ескізний проект Київського вокзалу, за його проектами споруджено адміністративний будинок Південно-Західної залізниці (1910—12, вул. Пушкінська, 14). Спроектував і збудував за своїми проектами велику кількість різноманітних споруд: віадук на станції Ковель, вокзал на цій же станції, вокзали на станції Глоби та Балта, товарні контори, численні паровозні депо, заводи, учбові заклади, лікарні, житлові будинки.
Вербицький Олександр Матвійович автор визначних споруд: елеватор в Одесі, цукровий завод у с. Верхнячка, паперова фабрика в м. Малин.
У 1911 р. О. М. Вербицький здійснив подорож за кордон, відвідав Францію, Італію, Німеччину, Австрію. Зодчий цікавився технічними новинами в будівництві, вивчав всесвітньо відомі пам’ятники архітектури Риму, Венеції, багато малював. Вербицький досконало вивчав архітектуру, історію та культуру України. У автобіографії писав, що, крім російської і французької мов, він добре знає й українську.
З 1919 р. викладав у Київському інженерно-будівельному інституті та Київському архітектурному інституті. Разом із відомими проф. В.Риковим, В.Кричевським, П.Альошиним, П.Хаустовим заснував українську архітектурну школу.
Серед учнів О. Вербицького В. Заболотний, Ю. Асєєв, А. Добровольський, П. Юрченко, Є. Маринченко, Д. Яблонський, Н. Чмутіна, Г. Лєбєдєв.
Олександр Матвійович помер після важкої хвороби 9 листопада 1958 року і похований на Лук’яновському кладовищі. Видатний майстер-художник «раціонального модерну» багато зробив для України.
Сьогодні його київські житлові будинки стоять занедбаними румовищами, чекають, коли їх знесуть і забудують факоподібними потворами.
