14 квітня 1922 р. у Китаєві тихо пішла в забуття 69-річна українська письменниця Одарка Романова.
Народилася Одарка Володимирівна Романова 18 березня 1853 року в селі Сальне Ніжинського повіту Чернігівської губернії в інтелігентній родині, у якій дуже любили українські народні пісні. У рідному селі закохалася у приїжджого панича, ласкавими ночами ходила на побачення. Кажуть, подарувала коханому пучечок холодної м’яти на «незАбудь», але без прощання, без обміну адресами, тихенько виїхав. Гіркота лукавої ночі пізніше лягла на папір.
Вчилася у Києві, брала участь у роботі щотижневого гуртка «Плеяда». Племінниця та подруга Марії Заньковецької мала родинні зв’язки з сім’ями Старицьких, Лисенків, Косачів. Певний час Одарка мешкала в Москві, навчалася в Московській консерваторії, але через стан здоров’я повернулася в своє село на Чернігівщині. Коли рідні напитали нареченого, не пручалася: вийшла заміж, у 22 роки народила Федорові сина Олексія, потім дочку Марію. Та заміжня пані відчувала холод самоти, тому О.Романова почала писати «під враженням різних переказів бабів» (за свідченням доньки письменниці). З 1907 року жила в Києві, пізніше — у передмісті Києва Китаєві. Зрідка Дарка друкувала публіцистику російською.
Про її першу збірку «Пісні, думки, легенди» І. Франко сказав: «чиста, золота поезія». Читачів полонила музичність її поезій. Микола Лисенко написав музику до її віршів «Літня ніч», «Де ти?», «Нічко лукавая». https://www.youtube.com/watch?v=G7VfuKfcAmY
Написала й видала Одарка Романова кілька маленьких книжок для дітей: збірочку віршів («Весілля Мороза», «Сватання Мороза»), казок за фольклорними взірцями («Черствий пиріжок», «Про те, як Петро Петрович Золоте пір’ячко з Квочкою Кукуріківною та Котиком -Буркотиком на село мандрували»), книжечку з оповіданнями («Івашко», «Черствий пиріжок»).
Тиха, спокійна, дуже скромна й нерішуча особа не мала родинного щастя. Випестила дочку під матусиним крилом, пізніше Марія написала цікаві спогади про матір. ЇЇ син Олексій Романов, виховувався під впливом батька. Олексій Федорович не прийняв більшовицький переворот у Російській республіці і увійшов до Гетьманату Павла Скоропадського (член Державного Сенату і товариш міністра, від серпня до 24 жовтня 1918 — другий міністр юстиції (його попередником був син Павла Чубинського – Михайло). Належав до групи міністрів русофільської орієнтації, не допускав українізації судівництва, виступав за збереження домінування російської мови та культури в Україні. Помер у 47 років у Парижі.
Залишити відповідь