Все́волод Гаршин – автор казки про жабку-мандрівницю, родом із наших степів. Так, той Гаршин, який позував І. Рєпіну для картин «Не ждали» та «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року».
Є на Донеччині село Переїзне, колись там був панський маєток Приємна Долина, у якому народився письменник Все́волод Гаршин, названий американським літературознавцем Е. Ярвутом «Безумовним генієм».
Батько Всеволода, Михайло Гаршин, дворянин, проучився два роки в Московському університеті на юридичному факультеті, потім захопився військовою службою, вступив до кирасирської дивізії. Став офіцером, брав участь у Кримській війні 1853-1856 рр., служив у Глухівському полку. Михайла Гаршина вважали дивною людиною, бо офіцер ніколи не бив солдат! Відомо, що його мати Пелагея Гаршина хворіла на циркулярний психоз. Перебуваючи на постої, 26-річний Гаршин закохався у 15-річну дочку поміщика, відставного морського офіцера Катерину Акимову. Вона мала гарну освіту, перекладала з німецької та французької, багато читала, уміла гарненько розповідати. Маленька, повненька україночка не роздумуючи вийшла заміж, у 17 народила Георгія, потім Віктора й Сєву. Поки батьки кидали дітей на бабуню, ті раювали: степ широкий, гасай мов козак. А коли забирали з собою в полк – забули про волю. Часті переїзди не сприяли здоров’ю дітей, тож, коли Сєва мав три роки, батько пішов у відставку. Він купив для родини будинок у Старобільську на Харківщині. У чотири роки Сєва навчився читати. Із хлопчиками займався домашній учитель П. Завадський. Та новорічної ночі мати втекла разом із учителем, а згодом народився зведений брат Сєви, якому батько дозволив взяти прізвище Гаршиних.
Пятирічний Всеволод увесь рік разом із батьком мандрував (Харків-Одеса-Київ-Старобільськ). Йому подобалося приїздити до Києва, звідки був батьків рід. Пізніше Гаршин згадував: «Маленький флігель у Києві – світлий синонім зручності, домовитості, безтурботного життя». Тиха, спокійна, добра дитина поринула у вир недитячих книг і сумних думок. Семилітнім він прочитав «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго, зачитувався «Сучасником», поглинув безліч медичної літератури. Нарешті приїхала мати і забрала 8-річного В. Гаршина в Петербург. На жаль, батьки думали тільки про з’ясування власних відносин, ніхто не подбав про дітей. Сєва став предметом жорстокої боротьби між батьками, які ненавиділи одне одного, жив улітку з батьком, потім – із матір’ю. Уявіть собі, мати брала Сєву і двічі їздила в Сибір на побачення зі своїм коханцем! Після першого класу київської гімназії довелося вчитися у петербурзькій. Сєва часто хворів, охоче пропускав уроки, усім серцем ненавидів математику, мав поганеньку успішність з інших предметів. Втім, писав прекрасні твори з літератури, брав участь у випуску гімназійної газети.
Складним був 18-ий рік життя Всеволода: він пережив смерть 24-річного брата Віктора, який у батьковому будинку пострілом у серце обірвав своє життя. Незабутнє перше кохання Всеволода до Раїси Александрової, їхній шлюб не склався через спадковість хвороб у родині Гаршиних.
Всеволод Гаршин хотів стати лікарем, мріяв про Медичну академію, але мусив обрати технічний заклад; де менше математики – гірничий інститут. Із інтересом ходив на лекції Д. Менделеєва з хімії. За цей час Гаршин заприятелював із художниками-передвижниками, особливо з І. Рєпіним; писав статті про живопис.
Коли почалася війна з турками, В. Гаршин записався добровольцем. За виявлену хоробрість рядовий Гаршин отримав чин офіцера. І сьогодні у с. Свєтлен у Болгарії стоїть пам’ятник українцю Всеволоду Гаршину. По війні Гаршин жив у Херсоні, у Харкові, де писав казки й новели. У Петербурзі він виступив із новелою «Чотири дні». Дуже скоро Гаршин став відомим письменником, а у літературній критиці усталилася думка, що він «лицар великої совісті» і пише кров’ю.
Та події в імперії змінили життя письменника. 20 лютого 1880 р. революціонер-терорист І. Млодецький здійснив атентат на голову «Верховної розпорядчої комісії з охорони державного порядку та громадського спокою» графа М. Лорис-Мелікова. Того ж дня було проведено слідство, на 22 лютого призначено страту. Бажаючи врятувати Млодецького, Гаршин як відомий письменник о третій годині ночі 22 лютого добився у графа аудієнції, щоб просити про помилування злочинця. Він на колінах зі сльозами благав врятувати життя. Лорис-Меліков ласково поставився до Гаршина, але вранці на очах у Всеволода революціонера повісили. Після цього у письменника загострився маніакально-депресивний психоз; ускладнився стан хворого тим, що під час війни Гаршин був поранений і довгий час був засипаний землею. В. Гаршин перестав спати, пив стаканами ризький бальзам, плакав; потрапив до Сабурової дачі. Він лікувався в Криму, у Миколаєві; поїхав на півтора роки у херсонське село до дядька по матері.
Потім був Петербург, шалене кохання до слухачки медичних курсів Надії Золотилової, одруження, найщасливіші роки життя. Відомість В. Гаршину приносять картини І. Репіна, де письменник був моделлю, «Не ждали» та «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року».
Правда, остання картина не сподобалася імператору і 1 квітня 1885 р. було заборонено її показувати, це перше полотно, що зазнало цензури в Російській Імперії.
Створено найкраще оповідання «Червона квітка». У цей час професор Київського університету Іван Сікорський написав статтю з аналізом твору Всеволода Гаршина «Червона квітка». Учений оцінив чудовий психологічний етюд, визнав його цінність писав: «Це скоріше картина хворобливого самопочуття, освітлена тонким, проникливим аналізом художнього таланту». «Особливо рельєфно представлено сумісне існування двох свідомостей – нормального й патологічного.»
У 1887 р. виходить останній твір Гаршина – дитяча казка «Жабка-мандрівниця».
Мати ревнувала Всеволода до всіх: не могла простити Сєві новели «Ніч», де тепло описано батька; на дух не переносила Надію. До того ж молодший брат Всеволода Євген закохався у Віру, рідну сестру дружини Гаршина, невдовзі вони таємно обвінчалися й переїхали жити до його матері. Саме в цей час мати Гаршина переконалася, що одруження рідних братів із рідними сестрами – великий гріх. Щоденні скандали матері й невістки Віра переказувала сестрі, влаштовувала сльози, істерики. Дуже скоро зясувалося, що Євген помилився з одруженням і вагітна Віра поселилася у квартирі сестри. Коли ж народилася дівчинка, дім Гаршина перетворився на пекло. Від бабських суперечок у Всеволода настала тяжка депресія. Під час зустрічі з І. Рєпіним Гapшин сказав: «Мама oбразила Haдію Mиxaйлівнy тaким cлoвoм, якoгo я нe пepeнecy…».
Через два дні, 19 березня 1888 р., сталася кaтacтpoфa: під час нервового зриву 33-річний В. Гаршин поставив крапку в житті (він кинувся у проліт сходів із п’ятого поверху). 24 березня (5 квітня) він помер. На свіжій могилі В.М. Гаршина поет М. Мінський сказав: «Без нього нам соромно жити!»
Через вісім років брат Георгій пострілом обірвав життя. Його сини, племінники письменника Всеволода Гаршина. Михайло, капітан 1-го рангу, секретар при Королеві-вдові елинів (Ользі Костянтинівні, Греція). Син Володимир – відомий учений патологоанатом, інтимний друг Анни Ахматової.
Залишити відповідь