«Геніальний нахаба», «американський Ван-Гог», а для нас український живописець Давид Бурлюк народився 9 (21) липня 1882 р. на хуторі Семиротівщина Харківської губернії. Було то у старій козацькій родині, про що у автобіографічній книзі «Сходинки моїх років» у главі «Однофамільців у нас немає» Давид Бурлюк писав: «друге наше прізвисько – «писарчуки», бо пращури наші були запорізького вільного війська писарями». Його батько був управителем маєтку графа Мордвинова під Херсоном. У дитинстві молодший брат необережно вистрелив із іграшкової гармати та серйозно пошкодив Давидові зір, з того часу майбутній художник замість лівого ока мав штучне. Пройдуть роки і Бенедикт Ліфшиць напише книгу «Півтораокий стрілок». Гімназійну освіту Давид одержав у селі, а далі було навчання в художніх училищах Казані, Одеси, студії в Мюнхені, Парижі. У столиці Франції він захопився імпресіонізмом; одна з картин цього періоду є в Запорізькому художньому музеї. Після закордону Додік Бурлюк мав вельми епатажний вигляд: із узором на щоці, ковтком у вусі та незмінним лорнетом. Самовпевнений нахаба проголосив:
Душа — кабак, а небо — рвань,
Поэзия — истрепанная девка,
А красота — кощунственная дрянь…
«Бурхливий Бурлюк» відкрив для світу В. Маяковського, який називав українця своїм учителем. Удвох вони створили у Петербурзі товариство кубофутуристів «Гілея». З цього часу Бурлюк – батько футуризму; тільки у двох країнах планети – Італії та Росії – існував футуризм.
«Батько футуризму» написав у реалістичній манері портрет Шевченка, картини «Святослав», «Козак-Мамай», «Запорожці в поході»; провів ряд виставок у містах України: Катеринослав, Київ, Одеса, Харків, Херсон. Одного разу Давид підрахував свої витрати на футуризм і заявив: «Увесь російський футуризм коштує лише 300 карбованців».
У Києві Давид створив мистецьке об’єднання «Ланка». У Республіці Башкортостан Д. Бурлюк першим створив образи корінного населення: портрети башкир, татар. У 1920 році Бурлюк разом із родиною емігрував до Японії, прожив там два роки, став засновником японського мистецтва ліногравюри. Наступні 45 років Давид Бурлюк разом із дружиною, синами Додіком і Никишею жив у США. Козацький нащадок пильно стежив за українською поезією (особливо цікавився П.Тичиною, М.Семенком), пишався кровним спорідненням із Україною. У 1956 р він із дружиною приїздив на батьківщину, відпочивав у Гурзуфі.
Художник був надзвичайно огрядним, мав вигляд шанованої, самодостатньої людини, носив незмінну кепочку та окуляри й не розлучався із пензлем; а Маруся з постійним в’язанням була поруч. У 1962 р. Бурлюк з дружиною мандрував до Австралії, Італії, побував у сестри в Празі.
Помер 15 січня 1967 р. у м. Хемптон-Бейз, штат Нью-Йорк. Його тіло піддали кремації (за заповітом) і прах родичі розвіяли над водами Атлантики. Дружина Марія Бурлюк (ур. Єленевська) – мемуаристка, видавець була на 12 років молодшою; вона не мислила життя без чоловіка, її не стало того ж 1967 року.
Давид Бурлюк уславився як «американський Ван-Гог», його роботи зберігаються у меморіальному музеї Бурлюка в Нью-Йорку. У музеях і приватних збірках України збереглося 35 робіт Д.Бурлюка: у Києві, Запоріжжі, Сумах.
2000 року на аукціоні в Сотбіс у Лондоні «спливло» полотно з портретом Т Шевченка, яке невідомий європейський колекціонер із Фонду Мазоха придбав за 50 тисяч доларів.
