Доволі дивного значення набуло в наш час слово «ботанік». Чому? Думаю, від заздрощів… Прикиньте собі: український ботанік першим у світі дослідив флору Алжиру, Тунісу, Індонезії, Середньої Азії. Його ім’ям названо два нові роди та 54 нові види рослин (світовий рекорд!). Він знав усі європейські мови та майже всі мови Сходу; завжди спілкувався з людьми їхньою рідною мовою.
А як Вам таке? Український ботанік (увійшов до десятки ботаніків світу!) був Президентом ВУАН і – 70-літнім добровільно склав із себе ці повноваження. У 1933-му році протестував проти виступу «великого перетворювача природи Лисенка»!
11 березня 1863 р. Володимир Липський побачив світ у с. Немиренці на Житомирщині. Його батько, дід і прадід були священниками. Володі було 6 рочків, коли померла неня, потім світ покинув дідусь і маленька сестричка. Батько з родиною переїхав до Житомира, віддав Володю до гімназії. Далі було навчання в колегії Ґалаґана, яку Липський закінчив із золотою медаллю; дружба з Агатангелом Кримським. Згодом Володимир відкрив у Каратегині льодовики і одному дав ім’я Ґалаґана. Липський закінчив Київський університет. З 1887 по 1894 рік працював на різних посадах у ботанічному саду Київського університету: зберігачем, асистентом кафедри ботаніки. З 1889 року брав участь у наукових експедиціях на Кавказ і Північний Іран, на матеріалах дослідження Криму, Кавказу, Середньої Азії захистив докторську дисертацію. Створив Липський неперевершену книгу «Флора Кавказу». 
30-літній учений вразив своєю роботою Баталіна, директора ботанічного саду С.-Петербурга. Його запросили до столичного бот. саду і 30 років Липський віддав цій роботі. Він об’їхав усю імперію, 30 країн світу, провів дослідження майже в усіх частинах світу, за винятком Австралії. За методом Липського почали опрацьовувати гербарії в усьому світі. Цікаво, що вчений постійно вів щоденник, вражаючи глибиною думок. Наприклад, мандруючи Бухарою, В. Липський зауважив: «Думаючи, що не знаючи мови, можна глибоко проникнуть в життя народу, який прожив століття в рабстві, було б непрощенно». Вчений обирав такі місця дослідження, куди навіть місцеве населення не зважувалося ходити. Він відкрив водоспад на р. Гульбад (Гісарський хребет) на висоті 9500 футів і назвав його на честь дружини Юлії, єдиного кохання вченого. На жаль, пані Юлія рано пішла з життя, залишила чоловіка, чотирьох синів і двох дочок. У 1897 р. за дослідження природи Гісарського хребта В. Липський удостоївся премії ім. Пржевальського. Напровесні 1917-го він подався в Україну. Спланував, обрав місце для ботанічного саду АН, став його першим директором. Упродовж років був Президентом ВУАН, до того моменту, коли він демонстративно вийшов із зали, не бажаючи слухати псевдовченого Лисенка.
В. Липський забрав шістьох дітей і виїхав до Одеси на скромну посаду директора ботанічного саду університету. У 1927-1930 рр. В. Липський вивчав водорості Чорного моря (зокрема, в районі Карадагської гідробіологічної станції), досліджував вплив рослинності Атманайського лиману в Азовському морі на виникнення і осадження солей, брав участь у роботах Українського інституту з каучуку та каучуконосів. Досліджував філофору червону, ця рослина стала матеріалом для виготовлення йоду та агар-агару, які в той час завозили з-за кордону. «Йодні експедиції» на Чорному морі були проведені в 1930-1931 рр. на яхті «Сирена», на суднах «Одне життя» і «Lyskovsky». Завдяки діяльності Володимира Липського у 1931 році в Одесі було відкрито перший на території України йодний завод. В 1936 році він здійснив останню наукову поїздку — в Узбекистан і Туркменістан.
Він сам копав шматик городу, вирощував овочі, рубав дрова. Їв дуже мало, любив міцний чай. З пакетиком чаю та цукерками ходив у гості. У останньому листі 73-річний академік писав: « Я працюю годинами з лопатою і мітлою, допомагаючи весні». До весни 1937-го він не дожив: 24 лютого 1937 року 73-річного Володимира Липського не стало. Діти поховали татка в Одесі, але радянці на цвинтарі зробили парк (кімнати сміху, танцмайданчик, туалет) і зоопарк.
Залишити відповідь