29 жовтня 1927 р. у с.Антонівка на Івано-Франківщині народився Стефан Олексійович Терлецький (англ. Stefan Terlezki), перший етнічний українець, член британського парламенту, радник прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. Батько Стефана – Олексій Терлецький – домогосподар, працював на цегельному заводі.
В Антонівці Стефан закінчив польську школу, де його першою вчителькою була Марійка Підгірянка (Марія Ленерт-Домбровська (1881–1963 рр.). Коли прийшли «визволителі», дядька Стефана «розкуркулили» і заслали до Сибіру, вислали «на білі ведмеді» двоюрідних братів, «українських націоналістів».
Після приходу німців «Фотографії Гітлера замінили портрети Сталіна і Леніна в громадських місцях, а в наших шкільних класах повісили свастику». Одного дня німецький офіцер прийшов до школи, вибрав зі шкільних журналів прізвища дітей на примусові роботи в Німеччині та Австрії. І 14-річного Стефана погнали ремонтувати залізничний міст через Дністер, пошкоджений під час відступу радянської армії. Далі опинився серед рабів у Австрії. До 1945 р. рабував на фермера у місті Фойтберґ неподалік від Ґраца. Працювали з 5-ї ранку до 9-ї або 10-ї вечора, в неділю остарбайтери мали півдня відпочинку, коли ходили до церкви в сусідньому містечку Войтсбергу. Вперше помитися теплою водою він зміг після війни. Вивчив австрійський варіант німецької.
І знову «визволителі». Стефанові не було і 18 років. Як людину, яка володіла польською, українською, німецькою і російською, Стефана попросили записати відповіді на запитання кількох десятків хлопців із Західної України. Йому видали однострій радянського лейтенанта і призначили командувачем чотирьох щойно сформованих загонів. Росіяни зігнали остарбайтерів і оголосили: вони поїдуть на Далекий Схід для допомоги у війні проти Японії. Стефан зважився на вчинок: утік із радянського потягу, повернувся у Фойтберґ, який із липня 1945 р. був зоною британської окупації. Переховувався у лісі біля річки Раб, доки не потрапив до табору переміщених осіб у Вілачі, де знайшов роботу на кухні британської військової бази.
У 1948 р. Стефанові дозволили легально емігрувати до Великої Британії. Всі свої кошти 40 австрійських шилінгів юнак зміг обміняти в Лондоні на 1 британський фунт. С.Терлецький улаштувався робітником на вугільну шахту в Уельсі. Після роботи вчився на курсах шахтарів, також Стефан опановував мову. Згодом С.Терлецький перейшов на легшу роботу – до буфету гуртожитку гірників. Одружився з валлійкою Мері, взяв банківську позику, щоб купити готель в Абериствиті, розбагатів, купив інший готель у Кардифі.
І назавжди пов’язав Стефан життя зі столицею Уельсу – Кардіфом. Тут він учився у середній школі, у Кардіфському коледжі харчових технологій. По суботах ходив на футбол і став фанатом місцевого клубу “Кардіф Сіті”.
Тільки у 1958 р. Стефан зумів зв’язатися з родиною. Із листів дізнався, що мати померла під час війни від інфаркту, що батько та сестра були заарештовані за «націоналістичну діяльність» і вислані на шість років до Сибіру. Вступив до Консервативної партії, почав активну партійну діяльність. У 1983 році Стефан Терлецький став першим українцем, обраним до Палати громад британського парламенту. Був Терлецький радником прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер у питаннях України і Центрально-Східної Європи. Цей українець зустрічався з Папою Римським Іоанном Павлом ІІ, президентом США Р. Рейганом, лідером СРСР М. Горбачовим, котрого змусив не тільки перейти на українську мову, а й прочитати напам’ять «Заповіт» і уривок з поеми «Кавказ».
Вісім років він був парламентарем один термін, а потім – у Парламентській асамблеї Ради Європи.
Тільки через 42 роки батько та син зустрілися. Сталося це у лондонському аеропорту Хітроу, 2 жовтня 1984 року.
Упродовж багатьох років Стефан був радником Союзу українців у Великій Британії. У травні 1987 у Страсбурзі (Франція) вніс на розгляд Парламентської асамблеї Ради Європи постанову щодо права українського народу на самовизначення й ситуації в Україні, яку підписали 30 послів (депутатів) Європейського парламенту.
Із рук королеви Єлизавети II отримав хрест командора ордену Британської імперії (“Commander of the Order of the British Empire”; 1992), а також срібну ювілейну медаль Її Величності Королеви за публічні та спортивні заслуги в Уельсі.
Він захоплювався історією України і всі знахідки передавав до музеїв Івано-Франківська. За його сприяння і допомоги побудований міст через річку Тумачик у с.Антонівка.
2005 р. Стефан Терлецький видав свої спогади. 
Стефан Терлецький помер 21 лютого 2006 р.
Залишити відповідь