5 липня 1986 р. у м. Мюнхен від раку шлунку помер 74-річний Ярослав Стецько, активний діяч ОУН, чоловік Слави Стецько.
На Водохреща, 19 січня 1912 р. народився у Тернополі. Батько – священик. Славко здобув ґрунтовну освіту: з відзнакою закінчив гімназію, студіював у 1929-34 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Викладав у виші право та філософію.
Юнаком Ярослав Стецько став членом підпільних УВО та ОУН. З 1932 р. Ярослав Стецько був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У 1934 р. польські окупанти засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. Був учасником підготовки Римського Конгресу ОУН в будинку Євгена Онацького та делегатом Римського Збору ОУН.
Відчуваючи наближення війни, необхідність ставати до зброї, почав писати про потребу сильної армії, її вишколу. Так він відбрунькувався від ОУН і опинився в лавах бандерівців.
З 4 квітня 1941 р. — перший заступник провідника ОУН-р С. Бандери. 22 червня 1941 р. у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції. Збори надали повноваження Я.Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові. Я. Стецько, пробившись із групою однодумців до Львова, на площі Ринок у будинку «Просвіти» скликав Українські Національні Збори, що 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського Державного Правління. Юний прем’єр взявся врядувати: почав організовувати господарство, адміністрацію, міліцію, намагаючись налагодити співпрацю з німецькими військовими чинниками. За Урядом було українське громадянство під проводом Митрополита і епіскопів обох віросповідань. Митрополит Шептицький видав пастирський лист, в якому визнав Уряд і закликав громадян до підпорядкування йому. Врешті-решт військові та СС повідомили Стецькові, що уряд визнаний бути не може, а йому особисто забороняється будь-яка політична діяльність і не рекомендується виїздити зі Львова. У відповідь 7 липня 1941 р. Ярослав Стецько спрямував свою заяву ч.46/4 до Міністерства Закордонних Справ.
8 липня 1941 р. близько 9-ої години вечора на вулиці Войціха, 9 було здійснено напад на авто, в якому їхав Стецько, при цьому був поранений шофер. Німецька адміністрація пояснила, що атентат найправдоподібніше вийшов із польських кіл. (подробиці «Мій життєпис»). 9 липня о 4-ій год. Голову Уряду арештували: попереду був Краків- Берлін.
За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецько у 1942–1944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен, у бункері «Целленбау». Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько перейшов на нелегальне становище. У німецькій кав’ярні, що пропахла кавою 32-річний кавоман очікував свого нового референта «Муху». «Ним» виявилася вона – 24-річна вчителька з Тернопільщини Ганна Музика. Вона теж обожнювала каву; заливала чорним плином самоту. Він говорив, а вона нічого не чула, голова йшла обертом і дівча вирішило: «Мій! Нікому не віддам!» І не віддала, ходила всюди за ним, навіть до перукарні. Потім на території Чехії в дорозі до американської окупаційної зони Ярослав був тяжко поранений більшовиками, потрапив у їхній шпиталь. Ганна так організувала викрадення Стецька з-під арешту, що коли Ярослав її побачив, у нього вирвалося: «Слава!». То була оцінка її здібностей, а стала її новим іменем. Незабаром до нового імені додалося нове прізвище – Слава Стецько.
У 1945 р. Крайова Конференція ОУН обрала Я.Стецька членом Бюро Проводу ОУН, до якого належали Степан Бандера та Роман Шухевич.
Після звільнення Ярослав керував антибільшовицьким блоком народів (АБН), був головою Проводу ОУН-Б.
Подружжя оселилося в Мюнхені, але громадянства не приймали. Слава Стецько завершила технічні та мовні студії в Правничому інституті (німецька та французька мови). Конференц-перекладач з англійської, французької та німецької мов. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Я не забуду пані Славу в позі зі словами: «Я рОсійської не розумію!».
Все життя вони присвятили боротьбі за Україну, готували нам інтелектуальну зброю. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя. 
У липні 1991 року повернулася на Батьківщину з вимушеної еміграції й прийняла громадянство України. Очолювала Конгрес Українських Націоналістів з 1992 року. У 1991—2001 — голова проводу ОУН(б). 
Депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області. Як найстаріший депутат, відкривала засідання новообраної Верховної Ради.
12 березня 2003 року померла у Мюнхенській лікарні. Похована на Байковому кладовищі у Києві.
