Богдан-Ігор Антонич зазвичай бачив уві сні не вірші, скоріше «формули екстази». Він підхоплювався у пилу напівсну, записував на папірчиках уривки думок, а увечері остаточно все переписував. «Гірке вино поезії мушу пити сам», – вирішив юнак. Однієї ночі поет, який носив одяг незмінно чорного кольору, наніс візит ввічливості у заклад інтимної гостинності, що на вулиці Вірменській. […]